Про правову природу переважного права й ефективні способи захисту переважного права учасника ТОВ говорили суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат, суддя ВС у Касаційному господарському суді Ірина Кондратова і начальник управління аналітичної та правової роботи КГС ВС департаменту аналітичної та правової роботи ВС Олеся Лукомська в межах дискусійного клубу «Переважне право учасника ТОВ: види порушень та способи захисту».

Модератор заходу – професор, завідувач кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді Інна Спасибо-Фатєєва – зазначила, що від сутності переважного права залежать і способи його захисту. Тому запропонувала Василю Крату розповісти про поняття переважного права, його види (серед яких і переважне право на придбання частки в ТОВ), правову природу тощо.

Говорячи про сутність переважного права купівлі, Василь Крат зазначив, що це таке суб’єктивне цивільне право, яке надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше суб’єктивне право. Він звернув увагу на ст. 362 ЦК України «Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності», ст. 777 цього Кодексу «Переважні права наймача» і зазначив, що є також інші різновиди переважного права, зокрема й у сфері корпоративного права. Ці права подібні, але мають певні відмінності.

Доповідач навів постанову КЦС ВС від 29 травня 2019 року у справі № 362/3810/16-ц, в якій надається характеристика переважного права. Суд вказав, що тлумачення ст. 362 ЦК України свідчить, що переважне право є організаційним, відносним і вторинним.

Організаційний характер переважного права проявляється в тому, що завдяки цьому праву створюється передумова для набуття його носієм права на частку в праві спільної часткової власності внаслідок створення можливості для укладення договору купівлі-продажу. Саме по собі переважне право учасника спільної власності не надає його суб’єктові будь-яких майнових прав (речових, зобов’язальних та ін.), які зумовлювали б виникнення або перехід права власності. Суддя акцентував, що для розуміння сутності переважного права в контексті застосування способів захисту слід розуміти, що таке право не є майновим. Хоча в інших правопорядках існує відмінне регулювання. Наприклад, у Німеччині переважне право є різновидом речового права, до того ж воно реєструється у відповідному реєстрі як обтяження.

Відносність переважного права (а не абсолютність) полягає в тому, що воно реалізується в організаційних відносинах, учасники яких є персоніфікованими. Тобто в будь-якому разі чітко визначеними є суб’єкти правовідносин спільної власності. Водночас переважне право не позбавлене й певних абсолютних властивостей, які полягають в абсолютності захисту переважного права.

Вторинність переважного права проявляється в тому, що його виникнення зумовлене «перебуванням» у відносинах спільної власності, завдяки чому особа має статус учасника спільної часткової власності. Тобто переважне право є вторинним до права учасника на частку. За умови припинення права на частку або правовідносин спільної часткової власності припиняється й переважне право.

Василь Крат зазначив, що ВС неодноразово робив висновки про те, на які випадки відчуження не поширюється переважне право купівлі частки в спільній частковій власності у контексті ч. 4 ст. 362 ЦК України (визначає, що через порушення переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця). У постанові від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц КЦС ВС зробив висновок, що наведена норма може застосовуватися виключно в разі укладення договору купівлі-продажу. Вона не може застосовуватися у випадку укладення договорів міни, дарування, ренти, довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту тощо.

Учасники заходу обговорили, яким має бути спосіб захисту, якщо відчуження частки оформлено як подарунок, щоб обійти переважне право, а насправді частка продана. Чи слід визнавати недійсним договір дарування?

Василь Крат зазначив, що в такому разі варто розглядати питання щодо удаваності правочину та його перекваліфікації, а потім до відповідних відносин застосовувати правила, які передбачені для договору купівлі-продажу. У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 362/3810/16-ц КЦС ВС зазначив, що при визнанні недійсним договору купівлі-продажу, який порушує переважне право, жодним чином не відновлюються інтереси особи, переважне право якої порушене. Переважне право за таких умов і не може бути захищеним, оскільки визнання вчиненого з порушенням переважного права правочину недійсним не відновлює порушеного переважного права, тому що договір купівлі-продажу не завжди є наслідком реалізації переважного права і немає будь-яких передумов для зобов’язання співвласника для укладення договору. Також Василь Крат розповів, що на розгляді Об’єднаної палати КЦС ВС перебуває питання, коли може застосовуватися переведення прав та обов’язків за договором купівлі-продажу для захисту переважного права наймача речі (ухвала КЦС ВС від 4 вересня 2024 року у справі № 192/553/21).

Презентація Василя Крата – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Perevagne_pravo_prakt_kassudu.pdf

Ірина Кондратова наголосила, що переважне право – це один із ключових механізмів захисту інтересів учасників товариства, тому що воно спрямоване на збереження внутрішньої структури власності, недопущення стороннього впливу без згоди інших учасників. Однак практика свідчить про численні порушення цього права, що призводить до корпоративних конфліктів і судових спорів.

Доповідачка ознайомила слухачів з відповідною судовою практикою. Вона зупинилася на постанові Великої Палати ВС від 1 червня 2021 року у справі № 910/2388/20. Один учасник оскаржував відчуження частки ТОВ іншим, вказував, що було порушене його переважне право на придбання цієї частки. Суди першої та апеляційної інстанцій прирівняли порушення переважного права до порушення істотних умов договору, що потягнуло визнання договору недійсним. Верховний Суд спростував цю позицію, вказавши, що договір не суперечить змісту закону, він залишається дійсним навіть за наявності процедурних порушень під час його укладання. ВП ВС задовольнила первісний позов, перевела права покупця на позивача, а також вказала, що порушення процедури продажу частки саме собою не є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, ВП ВС зазначила, що переважне право – це механізм регулювання, а не скасування правочинів.

Суддя звернула увагу на те, чи застосовується цей підхід у випадках, коли відчуження частки відбувається в межах виконавчого провадження. Вона навела постанову КГС ВС від 14 червня 2022 року у справі №  904/4790/20. У цій справі частка була передана за договором купівлі-продажу в рахунок погашення боргу в межах виконавчого провадження й надалі ще раз відчужена. Постало запитання, чи мають інші учасники товариства право вимагати переведення прав покупця, якщо передача частки відбулась у процесі примусового виконання судового рішення. Специфіка полягала в тому, що тут слід застосовувати не лише Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», але й Закон України «Про виконавче провадження».

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що передача частки відбулася саме в процедурі виконавчого провадження, тож переважають норми відповідного закону. КГС ВС залишив резолютивну частину рішень без змін, навівши інші мотиви. Зокрема, вказав, що навіть якщо виконавець не повідомив інших учасників товариства про передачу частки, переведення права покупця залишається можливим тільки до моменту, поки частка не перейшла до нового власника. Доповідачка зауважила, що в цій ситуації КГС ВС шукав баланс інтересів між виконанням рішення і захистом переважного права. Тобто будь-який власник частки не може обійти переважне право, просто відчуживши її через процедуру виконавчого провадження. Також суддя звернула увагу, що в цій справі була постановлена й окрема думка.

Ірина Кондратова зауважила, що в постанові від 14 березня 2023 року у справі №  904/1774/21 КГС ВС розглянув питання, чи поширюється переважне право учасників товариства на випадки продажу частки, що належить самому товариству. Головний висновок Суду полягає в тому, що відчуження частки самим товариством має відбуватись із забезпеченням прав інших учасників. Суд зазначив, що хоча законодавство прямо не встановлює обов’язку товариства повідомляти інших учасників про продаж частки, така практика суперечить суті корпоративного управління, оскільки фактично дозволяє уникати переважного права. Разом із цим доповідачка зауважила, що учасники товариства можуть урегулювати відповідні відносини в статуті, якщо таке регулювання не передбачено законом.

У постанові КГС ВС від 4 серпня 2021 року справі №  921/383/20 розглянуто питання, що відбувається, якщо учасник товариства відмовляється отримати повідомлення про продаж частки, і чи може він потім заявляти про порушення свого переважного права. Касаційний суд вказав, що учасник, який відмовляється від отримання поштової кореспонденції, діє недобросовісно, оскільки таким чином він позбавляє іншого учасника можливості законно продати частку. Відповідальність за отримання повідомлення лежить на його адресатові. Якщо учасник товариства ухиляється від отримання кореспонденції, це не може тлумачитися як неналежне повідомлення.

Крім того, Ірина Кондратова звернула увагу на постанову КГС ВС від 23 лютого 2022 року у справі №  922/2182/21. Відповідачка наполягала на тому, що отримала частку не за договором купівлі-продажу, а в порядку дарування. Постали запитання, чи можна вважати договір купівлі-продажу вдаваним і як суд має кваліфікувати правочин за відсутності чіткої договірної бази. КГС ВС зазначив, що відсутність письмового договору купівлі-продажу не свідчить про відсутність правочину. Укладення договору може підтверджуватися іншими документами, зокрема актом приймання-передачі, який був нотаріально посвідчений. Укладення договору дарування між особами, які не мають родинних чи договірних зв’язків, без очевидного мотиву може бути ознакою удаваного правочину.

Презентація Ірини Кондратової – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Perevagne_pravo_uchasnuk.pdf

Олеся Лукомська розповіла про юрисдикцію спорів відповідної категорії. Вона зауважила, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах, належать до юрисдикції господарських судів. Крім того, Олеся Лукомська звернула увагу на постанову ВП ВС від 1 червня 2021 року у справі № 910/2388/20. У цій справі правовою підставою для виникнення спору стало укладення між фізичними особами договору, предметом якого є відчуження частки в статутному капіталі ТОВ. ВП ВС зазначила, що незалежно від того, що спір виник між фізичними особами, справа підлягає розгляду господарським судом.

Порушивши питання щодо способів захисту переважного права, доповідачка зазначила, що позивачі заявляють різні вимоги, однак законодавством і судовою практикою це питання давно вирішено: належним способом захисту в таких справах є переведення прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі. Однак до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» суд, послуговуючись аналогією закону, застосовував ч. 4 ст. 362 ЦК України, а згодом у вказаному Законі було прямо встановлено зазначений спеціальний спосіб захисту. Олеся Лукомська додала, що такий крок законодавця є правильним, оскільки специфіка відповідних правовідносин полягає в тому, що учасники товариства не володіють майном товариства як спільним майном, адже все майно, передане до статутного капіталу товариства, як і решта майна, є приватною власністю самого товариства, і аналогія із ч. 4 ст. 362 ЦК України дещо умовна.

Доповідачка звернула увагу на постанову КГС ВС від 14 червня 2022 року у справі № 904/4790/20. У ній зроблено висновок, що переведення прав і обов’язків покупця на привілейовану особу можна здійснити, лише якщо частка залишилася у володінні первісного покупця. Якщо ж останній уже передав належну йому частку іншій особі, то для ефективного захисту треба звертатися з позовом про переведення прав саме до останнього набувача. У постанові від 14 березня 2023 року у справі № 904/1774/21 КГС ВС зробив висновок, що переважне право придбання частки поширюється лише на випадки продажу частки третім особам, які не є учасниками ТОВ. Також при реалізації переважного права має бути врахована пропорційність: кожен учасник має право придбати переважне право пропорційно до розміру своєї частки (постанова КГС ВС від 24 листопада 2021 року у справі № 925/1130/20). У практиці є багато випадків, коли учасники не скористалися своїм переважним правом з тих чи інших причин, а потім намагаються перевести права покупця чи визнати недійсним договір. У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 923/875/19 КГС ВС зазначив, що коли учасник сам відмовився від реалізації свого переважного права, то таке його право не порушено. 

Крім того, Олеся Лукомська порушила питання про застосування такого способу захисту, як визнання договору купівлі-продажу частки укладеним на запропонованих умовах, і звернула увагу на постанову КГС ВС від 16 березня 2021 року у справі № 911/178/20. Суд вказав, що відповідний спосіб захисту можливий, оскільки передбачений п. 2 ч. 4 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». 

Презентація Олесі Лукомської – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Zahust_Perevagne_pravo_uchasnuk.pdf

Захід організувала ГО «Цивілістична платформа».

Верховний Суд