Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів «Окремі аспекти процесу доказування при судовому розгляді», що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Павло Пархоменко, кандидат юридичних наук, суддя Бахмацького районного суду Чернігівської області, розповів про загальні та спеціальні випадки тягаря доказування у цивільному процесі в огляді судової практики.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із вказаних положень прослідковується можливість застосування принципу «affirmanti incumbit probatio» який означає, що «хто стверджує, той і доводить».
У рішенні Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2019 року у справі № 728/29/19 Суд зазначив, що в даній ситуації на позивача покладається обов`язок довести обставини про те, що майно вибуло з володіння юридичної особи правонаступником якої він є, не з її волі іншим шляхом (див. пункт 29). Про вказані обставини позивач повинен надати докази, при цьому, відповідач має зустрічний обов’язок довести ті обставини, які становлять основу його заперечень, тягар доказування позивача існує завжди, в свою чергу відповідач обирає варіант захисту від активного заперечення до повного мовчання.
Про те, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову йдеться у Постанові ВС від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах– зазначає Суд.
Павло Пархоменко звернув увагу на те, що застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу. У Постанові ВС від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
У цивільному процесі доказові презумпції мають такі особливості:
В огляді судової практики лектор сфокусував увагу на спеціальних випадках тягаря доказування:
«Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує» (Постанова ВС від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18).
«У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред’явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самочинна зміна її місця проживання. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров’я, у позові повинно бути відмовлено. Дитина не може бути повернута, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я (Постанова ВС від 29.01.2020 року у справі № 753/21632/18).
«Відповідач зобов’язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, що суд врахував при встановленні доведеності вини відповідача» (Постанова ВС від 04.09.2019 року у справі № 753/3326/17).
«Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди» (Постанова ВС від 27.12.2019 року у справі № 686/11256/16-ц; Постанова ВС від 22.07.2019 року у справі № 236/780/16-ц).
«Згідно із закріпленою у статті 204 ЦК України презумпцією правомірності правочину правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача» (Постанова ВС від 17.07.2019 року у справі № 752/11866/16-ц).
Зупинився Павло Пархоменко також на розгляді тягаря доказування у трудових відносинах, у справах про порушення права інтелектуальної власності та захисті прав споживачів.
Разом з тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок (постанова ВС від 19.09.2019 року у справі № 756/13546/16-ц).
У такому разі обов`язок доведення того, що процес виготовлення продукту, ідентичного тому, що виготовляється із застосуванням процесу, який охороняється патентом, відрізняється від останнього, покладається на особу, стосовно якої є достатні підстави вважати, що вона порушує права власника патенту (Постанова ВС від 04.09.2019 року у справі № 757/39433/16-ц).
Джерело фото: https://advokatpost.com/
Інформаційне агентство "ADVOKAT POST"
