Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ОГЛЯД ЗМІ. Андрій Овсієнко: Небезпечно реформувати одну з трьох гілок влади так часто, докорінно і безсистемно

23 грудня 2020, 11:22

Видання: "Юридическая практика" № 51-52 (1200-1201) 

Про причини і можливості подолання кадрового дефіциту в судах України, законодавче регулювання, доцільність подальшого реформування судової системи, про наслідки недофінансування судів «Юридичній практиці» розповів голова Вищої ради правосуддя Андрій Овсієнко.

— Що, на вашу думку, стало головним викликом для судової системи в 2020 році?

— Усі виклики цього року були для судової системи суттєвими. Серед найголовніших — проблема кадрового дефіциту, зумовлена відсутністю повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Негативно впливає на здійснення правосуддя і недофінансування судової системи.

— Чому не вдалося завершити та перезапустити процедури кадрового наповнення судів?

— Ми про це неодноразово говорили. Закон України № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» визначив істотно нову модель формування ВККС — Вищою радою правосуддя (ВРП) за результатами конкурсу, який проводить Конкурсна комісія. І якраз проблеми зі створенням цієї Конкурсної комісії призвели до того, що ВККС так і не було сформовано. ВПР в межах закону і своїх повноважень здійснила всі необхідні дії для того, щоб Конкурсну комісію було створено, однак міжнародні організації, з якими Україна співпрацює у сфері протидії корупції, не делегували своїх представників — міжнародних експертів до складу цієї комісії. Основною причиною стало, мабуть, те, що Закон № 193-ІХ передбачав змінення кількості суддів Верховного Суду (ВС), і міжнародні експерти мали долучитися не лише до формування ВККС, але й до роботи Комісії з питань доброчесності та етики, яка повинна була перевіряти суддів ВС. Мабуть, саме небажання міжнародних організацій бути долученими до таких процесів і стало причиною неделегування своїх представників до складу Конкурсної комісії.

— Ви кажете «мабуть». Тобто це не було офіційною відповіддю міжнародних організацій?

— Офіційні відповіді від міжнародних організацій ми отримали лише в контексті того, що нам подякували за співпрацю, проте на сьогодні питання залишається відкритим.

— Що потрібно змінити для уникнення подібних ситуацій та розблокування всіх кадрових процедур?

— Найпростіший варіант — повернення до попереднього порядку формування ВККС. Однак ми чудово усвідомлюємо, що визначальною в цьому питанні є політична воля суб’єктів законодавчої ініціативи. Наразі поданий Президентом України законопроєкт № 3711 опрацьовується профільним парламентським комітетом, і його члени не бачать підстав для відходу від нової моделі формування ВККС на конкурсних засадах. Тому нині єдиним способом вирішити цю проблему буде прийняття закону, який би визначив механізм формування ВККС. Це першочергове завдання для законодавчого органу. Поки що консультації тривають, і ми всі чекаємо на фінальну редакцію відповідного законопроєкту.

— Протягом року звучали ініціативи стосовно концентрації всіх кадрових питань у ВРП, зокрема й щодо передання органу низки повноважень ВККС. Наскільки ці плани здійсненні? У разі підтримки парламентом що потрібно для їх реалізації?

— Венеційська комісія у своїх рішеннях, зокрема, зазначає, що така модель, коли існує один орган суддівського врядування, який займається всіма питаннями: і суддівської кар’єри, і дисциплінарної відповідальності — є цілком прийнятною. Тому, якщо буде ухвалено відповідне рішення, ВРП, безумовно, виконуватиме такі функції. На сьогодні ми маємо досвід реалізації повноважень, наданих Раді Законом № 679-ІХ, який на період відсутності повноважного складу ВККС визначив тимчасовий механізм переведення суддів шляхом відрядження. ВРП доволі оперативно й ефективно виконує цю роботу. Це, звісно, додаткове навантаження, проте ми з ним справляємося. Вдалося відновити роботу семи судів.

— Які питання, крім кадрових та дисциплінарних, були у фокусі уваги ВРП цього року?

— Однією з важливих функцій ВРП є надання консультативних висновків щодо законопроєктів. Відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Рада надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки стосовно законопроєктів із питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів. Будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад на незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (зокрема самих суддів) до правосуддя, парламент мав би розглядати лише після отримання нашого висновку. Проте наразі цього нема. Наведу певні цифри для порівняння. За три роки, з 2017-го по 2019-й, на розгляд парламенту було винесено щонайбільше 10 законопроєктів, які змінювали Закон України «Про судоустрій та статус суддів». У Верховній Раді України IX скликання зареєстровано понад 70 законопроєктів, які стосуються судоустрою та статусу суддів. Це неймовірно велика різниця. Причому ці законопроєкти зазвичай є несистемними, неузгодженими, по-різному регулюють одне й те саме питання. На аналіз таких ініціатив ВПР витрачає багато часу і ресурсів. Однак, на жаль, визначена в законі обов’язковість розгляду наших висновків є теоретичною і зводиться до згадування про них чи короткої доповіді. У законодавстві не встановлено механізму врахування висновків ВРП під час ухвалення законопроєктів. ВРП вже двічі зверталася з ініціативами щодо внесення змін до Регламенту Верховної Ради України з метою запровадження обов’язкового врахування консультативних висновків ВРП нарівні з висновками Головного науково-експертного управління апарату парламенту. Ми над цим постійно працюємо, вже підготовано певні механізми взаємодії з парламентом, але без належного законодавчого забезпечення годі сподіватися на появу ефективних механізмів зворотної реакції.

— Чи ведеться робота над комплексною судовою реформою? Адже законопроєкт № 3711 та інші ініціативи — це лише точкові зміни.

— Як на мене, перш ніж розпочинати роботу над черговою судовою реформою, слід завершити попередню реформу, реалізувати ті основні завдання, які будо закладено і в Стратегію розвитку судової системи на 2015—2020 роки, і в Закон № 1402-VIII, і в конституційні зміни. Тільки після цього можна буде казати про перехід до наступного етапу реформування. Лише проаналізувавши вади або проблеми, з якими зіткнулися суди і держава під час реформування системи судоустрою, можна буде визначитися, чи слід починати нову реформу, чи буде достатньо провести роботу над помилками и усунути наявні недоліки. Вся правнича спільнота сподівається, що активізація роботи Комісії з питань правової реформи при Президентові України буде одним із дієвих механізмів, який дасть змогу напрацювати бачення подальших кроків реформування судової системи на наступні роки. Важливо розуміти, що реформувати одну з трьох гілок влади так часто, докорінно і без комплексного підходу небезпечно. Реформи має бути спрямовано на розвиток судової системи та покращення доступу до правосуддя.

Наразі комісія напрацьовує концепцію, яка надалі дасть змогу визначитися з пріоритетами, строками, механізмами реалізації реформ.

— Традиційно сенситивним для судової системи є питання фінансування. Які показники закладено в держбюджет 2021 року? В якому обсязі буде профінансовано потреби судів? Чого очікувати суддям і працівникам апаратів судів?

— Коштів, виділених у проєкті держ­бюджету на судову систему, точно недостатньо. Щоб не переобтяжувати цифрами, скажу лише, що в 2020 році потреби судової системи було профінансовано на 64 %. У наступному році ситуація буде ще критичнішою — в проєкті бюджету на 2021 рік передбачено фінансування лише 38 % потреб.

Зокрема, в бюджеті 2021 року встановлено певну умовну величину для обрахування базового окладу судді та, відповідно, працівника апарату суду. Конституційний Суд України вже неодноразово наголошував на неконституційності змінення законом про бюджет гарантій, закріплених у профільному законі про судоустрій та статус суддів. Однак законодавець продовжує йти саме цим шляхом. Легітимність такого підходу є досить сумнівною.

З огляду на розрахунки Міністерства фінансів України середньою заробітною платою на рівні 9637 грн буде забезпечено 22287 працівників апаратів судів. Тоді як фактично кількість працівників апаратів судів становить 25070 осіб. Тобто навіть не всіх їх буде забезпечено заробітною платою у вказаному розмірі. Для порівняння, в 2019 році середня зарплата працівника апарату дорівнювала близько 18 тис. грн, в 2020 — 13,5 тис. грн. В останні місяці їхня заробітна плата лише трохи більша від мінімальної. Ця критична ситуація незмінно призведе до відтоку кадрів із-поміж працівників апаратів судів. Знайти спеціалістів, які можуть ефективно працювати в такій складній сфері, як здійснення правосуддя, дуже непросто. Втративши зараз кваліфікованих працівників апаратів судів, ми зіткнемося ще з однією великою проблемою.

Актуальною залишається також проблема недостатності в деяких судах коштів на здійснення правосуддя, зокрема відправлення поштової кореспонденції. Ми маємо такі приклади цього року, і слід вжити всіх заходів, щоб подібне не повторювалося в майбутньому.

— У березні 2021 року закінчується ваша каденція у ВРП. Як ви оцінюєте свою діяльність як члена та голови ВРП?

— Я ніколи не був схильний оцінювати свою роботу. Таку оцінку мають надати колеги, суспільство, суддівська спільнота, суміжні інститути, такі як адвокатура і прокуратура, — всі ті, хто стикався з нашою роботою впродовж цих чотирьох років.

Це був досить непростий період у моєму професійному житті, передовсім як судді. Специфіка роботи у ВРП значно відрізняється від того, з чим стикається суддя під час здійснення правосуддя.

Ідучи до ВРП, в мотиваційному листі я писав, що для мене важливо вибудувати роботу Ради, щоб вона була не репресивним органом, а арбітром, органом, який збалансує запити суспільства та суддівської спільноти. Для мене важливим є те, що певною мірою вдалося стабілізувати дисциплінарну практику, дійти правової визначеності в тому, що вважається дисциплінарним проступком, а які скарги не містять підстав для дисциплінарного провадження. Мені важко оцінити ефективність своєї роботи, але я доклав усіх зусиль, щоби вона була на благо, а не на шкоду.

— Яким ви бачите подальший розвиток своєї кар’єри?

— Я суддя. І моє завдання — здійснювати правосуддя. На сьогодні потреба держави та громадян у суддях є значною, і ця професія завжди буде актуальною.

(Бесіду вів Олексій НАСАДЮК, «Юридична практика»)