Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу захисника водія, засудженого за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило заподіяння тяжкого тілесного ушкодження пішоходу (ч. 2 ст. 286 КК України), до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік 6 місяців.

Згідно з вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особа була визнана винуватою в тому, що, керуючи технічно справним автомобілем та виконуючи маневр перестроювання з правої крайньої смуги в ліву, порушила Правила дорожнього руху України (пункти 2.3 «б», 10.1, 12.1, 12.3) та допустила наїзд на пішохода, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

На думку захисника засудженого, встановлені судами фактичні обставини не співвідносяться з ознаками злочину, передбаченого ст. 286 КК України, оскільки дії особи не перебували в причинному звʼязку із суспільно небезпечними наслідками, що настали. Також скаржник просив звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів ККС ВС відхилила аргументи захисника про те, що протиправність дій потерпілого пішохода виключає винуватість засудженого. Так, суд установив, що потерпілий, перетинаючи проїзну частину, зупинився на ній, чим створив небезпеку для дорожнього руху. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов’язаний був дотримуватись ПДР України. Утім, як установили суди, водій перед перестроюванням з правої крайньої смуги в ліву не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та при виявленні пішохода, якого він об’єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, і здійснив на нього наїзд, попри те, що мав технічну можливість запобігти цьому наїзду.

Отже, той факт, що небезпеку для руху, а саме перебування пішохода на проїзній частині дороги, створено внаслідок протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог пункту ПДР України про те, що при виявленні пішохода водій повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.

Таким чином, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями засудженого, який порушив ПДР України, що свідчить про наявність однієї з обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину – причинного звʼязку між порушенням правил безпеки дорожнього руху і зазначеними наслідками.

Водночас доводи касаційної скарги про можливість звільнення особи від відбування призначеного їй покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України заслуговують на увагу.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не аналізували наявності підстав для застосування положень ст. 75 КК України. Вирішуючи питання про можливість застосування цих положень, ККС ВС врахував, що засуджений вчинив злочин, який належить до категорії тяжких, внаслідок чого потерпілому було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень. За формою вини вчинений злочин є необережним. Що стосується особи винного, то засуджений раніше не був судимий, має міцні соціальні зв’язки, за місцем проживання характеризується позитивно, на його утриманні перебувають дружина, яка хворіє, та батько похилого віку, який потребує піклування. Заслуговує на увагу й те, що з моменту вчинення злочину до набрання вироком законної сили та взяття особи під варту минуло більше 5 років і за цей час нових злочинів вона не вчинила.

Як зазначив ККС ВС, аналізуючи конкретні обставини справи, слід зважити на зміст і обсяг допущених засудженим порушень правил безпеки дорожнього руху та одночасно врахувати невідповідність цим правилам дій потерпілого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, переходив дорогу в невстановленому місці та зупинився на проїзній частині дороги, чим створив небезпеку для руху.

Зазначені обставини, які підлягають обов’язковому врахуванню, та дані про особу у своїй сукупності, на переконання колегії суддів касаційного суду, дають достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі.

ККС ВС змінив судові рішення щодо засудженого, на підставі ст. 75 КК України, звільнив його від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і поклав на нього обов’язки, передбачені ст. 76 КК України. У зв’язку із застосуванням до особи ст. 75 КК України звільнив його із місць позбавлення волі.

Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 523/12810/15-к (провадження № 51-266км20) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/89480019.

Верховний Суд України