Стягнення з держави шкоди за неефективність ведення досудового розслідування: практика ВС.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 585/724/19 та дійшов висновку про наявність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати позивачу завдану їй моральну шкоду у зв`язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій позивач є потерпілою особою.

Обставини Справи

Громадянка України звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України (далі - казначейство) про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Звертаючись до суду, позивач обґрунтувала свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, а його неефективністю, безвідповідальністю в цілому, оскільки протягом майже 16 років після початку кримінального провадження винна у вчиненні кримінального порушення особа, яка була встановлена та затримана, так і не була притягнута до кримінальної відповідальності. Внаслідок такої ситуації винну у вчиненні злочину особу звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Із урахуванням наведених обставин позивач просила суд відшкодувати за рахунок Державного бюджету України шляхом списання казначейством коштів із рахунку Державного бюджету на її користь у розмірі 5 000 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області позов задоволено частково. Відшкодовано за рахунок Державного бюджету України шляхом списання казначейством коштів з рахунку Державного бюджету на користь особи_1  100 000, 00 грн, на відшкодування моральної шкоди, завданої їй незаконними діями посадових осіб МВС України в особі Головного управління Міністерства внутрішніх справ АР Крим. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Сумського апеляційного суду  рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів бездіяльності слідчих, у провадженні яких перебувало кримінальне провадження, відкрите за фактом загибелі особи_2, протиправність дій (бездіяльність) у порядку кримінального судочинства не встановлена, а тому відсутні правові підстави для відшкодування позивачу майнової та моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Висновок Верховного Суду

При розгляді кримінальної справи судами встановлено, що особа_3 від органів слідства та суду не переховувався, до Узбекистану не втікав, всі ці роки постійно перебував і працював на території України, вступив у релігійний шлюб, у нього народились діти, проживав із сім’єю в Криму, притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування (реєстрації), а влітку 2008 року отримав паспорт громадянина України. При цьому на звернення позивача їй повідомляли, що підозрюваний перебуває у розшуку.

Ураховуючи викладене, ВС вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування у справі. Розслідування тривало з листопада 1995 року до липня 2011 року, що становить майже 16 років.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, встановивши, що посадовими особами слідчих органів допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінальної справи щодо вбивства сина позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування позивачу завдано моральної шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи практику ЄСПЛ, принципи розумності та справедливості, обґрунтовано присудив позивачу 100 000,00 грн. Верховний Суд погодився із визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди.

Водночас Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції помилково послався на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки вказаний закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб.

Однак неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не вплинуло на правильність вирішення справи по суті, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції виходить з імперативного припису правила частини другої статті 410 ЦПК України, згідно з яким не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з одних лише формальних підстав.

Щодо вимоги позивача про відшкодування їй майнової шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн, то Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що така вимога є безпідставною, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження завданої їй майнової шкоди та її розміру, який жодний чином не обґрунтований.

Оцінивши усі обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати позивачу завдану їй моральну шкоду у зв`язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій позивач є потерпілою. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати. У ситуації, коли одні органи держави здійснюють із порушенням усіх розумних строків досудове розслідування, а інші органи цієї держави надають різноманітні адміністративні послуги обвинуваченому у вбивстві сина позивача, Верховний Суд зробив висновок про неефективність усього механізму державного управління стосовно позивача в цілому, так і про неефективність досудового розслідування, в якому позивач є потерпілою. Верховним  Судом враховано, що в остаточному висновку за результатами кримінального правопорушення воно завершено для обвинуваченого за нереабілітуючими підставами, не у зв’язку із відсутністю у його діях складах злочину, а навпаки, у зв’язку зі спливом давності притягнення до кримінальної відповідальності. Такий результат став наслідком неефективного досудового розслідування, проведеного з порушенням розумних та об’єктивно необхідних строків.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

 "Судово-юридична газета"