КАС ВС погодився з правовим висновком Восьмого ААС щодо того, що сама лише участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав вважати такий спір публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів Восьмого ААС здійснювала апеляційний перегляд справи №1340/6162/18, предметом позову у якій було оскарження рішення суб’єкта владних повноважень з метою захисту інтересу позивача-юридичної особи. Позов обґрунтовувалось тим, що прийняття міською радою спірної ухвали нівелює попереднє рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та унеможливлює його реалізацію. Метою звернення до суду з позовом є захист інтересу позивача в отриманні спірної земельної ділянки в оренду.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі з огляду на те, що заявлені позовні вимоги є похідними від вимог у приватноправовому спорі, а отже, не належать до юрисдикції адміністративних судів та згідно зі статтею 19 КАС України підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. Восьмий ААС наголосив на ознаках приватноправового характеру спору:

1. наявний майновий чи немайновий особистий інтерес учасника спору;
2. спір обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин;
3. незалежно від того, що до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Приймаючи рішення про необхідність закрити провадження, апеляційний суд керувався вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд, зокрема в частині правильного розуміння поняття «суду, встановленого законом». На переконання колегії суддів Восьмого ААС, правосуддя за своєю суттю визнається здійсненим лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й досягнення особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

КАС ВС підтримав висновок Восьмого ААС у цій справі та погодився, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб`єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами ГПК України.

Як зазначив суд касаційної інстанції, предметом позову у цій справі є не оскарження процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, як розпорядника земельної ділянки, а захист інтересу позивача щодо отримання земельної ділянки у користування (оренду), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. 

Касаційний суд також наголосив, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Із судовими рішеннями у справі №1340/6162/18 можна ознайомитися у ЄДРСР, здійснивши пошук за номером справи тут.

За повідомленням прес-служби суду