Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу за позовом ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про скасування розпорядження.

Суть спору полягає в тому, що 9 лютого 2016 року до ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» надійшла заява від страхувальниці про настання події, що має ознаки страхової, із застрахованим майном, а саме: пошкодження будинку водою від перемерзання опалювального котла та труб опалення. У цьому зверненні їй відмовили через несвоєчасне повідомлення страховика, про що складено страховий акт. Не погоджуючись із рішенням позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування, страхувальниця подала скаргу до Нацкомфінпослуг. На підставі зазначеної скарги ця комісія склала акт про правопорушення, вчинені на ринку фінансових послуг страховою компанією стосовно страхувальниці, та прийняла розпорядження, яким зобов’язала позивача усунути порушення законодавства про фінансові послуги.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив. Приймаючи зазначені рішення, суди виходили з того, що позивач, відмовляючи у виплаті страхового відшкодування, діяв відповідно до наданих йому повноважень і правил страхування, встановлених Законом України «Про страхування», договором комплексного страхування (який укладено між страховиком та страхувальником) та складеними до нього умовами страхування, оскільки страхувальниця вказала, що про страховий випадок їй стало відомо 7 лютого 2016 року, а не 9 лютого 2016 року, як зазначено в акті відповідача.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, Нацкомфінпослуг звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду. На обґрунтування скарги зазначила, що в наданих їй страховою компанією поясненнях немає жодних документів, які підтверджують те, що страхувальниці стало відомо про зазначену подію 7 лютого 2016 року: ані в її заяві про виплату страхового відшкодування, ані в акті про пошкодження майна від 21 лютого 2016 року такої інформації не зазначено. Таким чином, страхова компанія прийняла необґрунтоване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Верховний Суд касаційну скаргу Нацкомфінпослуг задовольнив, рішення судів попередніх інстанцій скасував і виніс нове рішення з огляду на таке.

Відповідно до підпункту «в» п. 3.1 умов страхування до договору страхування майна (який укладено між страховиком та страхувальником) при настанні події, що має ознаки страхового випадку, страхувальник зобов’язаний не пізніше 24 годин (не враховуючи вихідних та святкових днів) з моменту як йому стало відомо про настання події, яка може кваліфікуватися як страховий випадок, повідомити про це страховику телефоном (факсом), е-mail, або на адресу страховика, зазначену в договорі.

Суд вказав, що зі скарги страхувальниці до Нацкомфінпослуг вбачається, що 7 лютого 2016 року її чоловік (який не є стороною договору комплексного страхування) приїхав на дачу та побачив, що в приміщенні багато води, котел не працює. 9 лютого 2016 року страхувальниця поїхала на дачу, щоб прибрати, й цього ж дня повідомила телефоном страховика про настання страхової події.

Колегія суддів зауважила, що зі скарги страхувальниці не можна зробити висновку про те, що їй стало відомо про настання страхового випадку саме 7 лютого 2016 року.

Отже, суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки, що матеріали справи містять докази того, що про настання події, яка може кваліфікуватися як страховий випадок, страхувальниці стало відомо 7 лютого 2016 року.

Однак встановленими обставинами в справі підтверджується висновок відповідача про порушення позивачем ч. 2 ст. 20 Закону України «Про страхування» щодо зобов’язання страховика виконувати обов’язки, передбачені умовами договору страхування та п. 2.15 розд. 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України розпорядженням від 28 серпня 2003 року № 40, щодо зобов’язання страховика дотримуватись обов’язків, визначених у ст. 20 Закону України «Про страхування» стосовно страхового випадку, відповідно до договору комплексного страхування, укладеного між страховиком та страхувальником.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли неправильного висновку, визнавши протиправним та скасувавши розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах».

Постанова Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 804/3506/16  (адміністративне провадження № К/9901/7515/18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/89035543.

За повідомленням прес-служби суду