Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу захисника особи на вирок апеляційного суду. Відповідно до вироку місцевого суду чоловік був визнаний невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ст. 395 КК України (порушення правил адміністративного нагляду) та виправданий на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Апеляційний суд скасував цей вирок та ухвалив новий, згідно з яким особа була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України. Так, чоловік, котрий особисто був ознайомлений з постановою суду щодо встановлення до нього адміністративного нагляду терміном на один рік із встановленням ряду обмежень до його поведінки, з метою ухилення від адміністративного нагляду, умисно порушив встановлені обмеження. Він, не повідомивши про свій виїзд, без поважних причин, умисно, без відповідного дозволу працівників поліції самовільно залишив постійне місце проживання та не з’являвся на реєстрацію.

У касаційній скарзі захисник просив скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Він вважав, що висновок апеляційного суду про те, що засуджений вільно володіє українською мовою і вправі захищатися самостійно, ґрунтувався на припущенні, а також що апеляційний суд переклав обов’язок доказування на сторону захисту.

Колегія суддів ККС ВС погодилася з думкою апеляційного суду, який, перевіривши доводи особи про порушення в ході досудового розслідування права на захист, обґрунтовано визнав їх безпідставними.

У ч. 1 ст. 68 КПК України зазначено, що в разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача). Водночас у цьому Кодексі не регламентовано самого порядку залучення перекладача, зокрема не встановлено й безумовного обов’язку слідчого судді, суду, прокурора, слідчого самостійно (за відсутності відповідного клопотання з боку учасника провадження) залучати перекладача.

Відповідно ж до ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26 КПК України суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків і вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами.

Колегія суддів вважає, що питання про дотримання вимог ст. 29 КПК України щодо залучення перекладача слід вирішувати в кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до ксерокопії паспорта громадянина України та матеріалів кримінального провадження чоловік є громадянином України, з народження проживає на території України. З аудіозапису судового засідання апеляційного суду вбачається, що він розуміє українську мову, надавав зрозумілі відповіді на поставлені йому українською мовою питання, а також указав, що на досудовому розслідуванні не заявляв клопотання про те, що потребує перекладача.

Враховуючи те, що особа не вказувала про необхідність залучення перекладача у вказаному кримінальному провадженні в ході досудового розслідування, у слідчого судді не було об’єктивних підстав для залучення перекладача за власною ініціативою.

Не було підстав і для обов’язкового залучення захисника відповідно до ст. 52 КПК України під час досудового розслідування. Так, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 52 цього Кодексу обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, − з моменту встановлення цього факту.

Водночас щодо чоловіка у слідчого могли виникнути хіба що сумніви в достатності володіння ним українською мовою, що не є підставою для забезпечення обов’язкової участі захисника. У цьому випадку визначальним є те, що слідчий пересвідчився в тому, що підозрюваний розумів наявність у нього права на кваліфіковану правову допомогу з боку захисника та можливості його реалізації за рахунок держави. До того ж особа зрозуміло довела до органів розслідування своє бажання захищатися самостійно, що підтверджується даними протоколу роз’яснення права на захист.

Крім того, з огляду на положення ч. 1 ст. 52 КПК України кваліфікація діяння, у вчиненні якого підозрювався чоловік, не вимагала обов’язкової участі захисника під час досудового розслідування. Тому, зважаючи на відсутність підстав для забезпечення обов’язкової участі захисника, те, що особа відмовилася від участі захисника і захищалася самостійно, не свідчить про порушення її права на захист.

З повним текстом постанови ККС ВС можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/83836422.

За повідомленням прес-служби суду