Затверджуючи своїм рішенням план зонування території, місцева рада визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

Про це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом фізичних осіб до Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 19 жовтня 2016 року № 1316-VІІ «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси».

На обґрунтування позовних вимог позивачі вказали на порушення міською радою порядку розроблення плану зонування території (зонінгу) м. Одеси та порядку його прийняття.

Суд апеляційної інстанції залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, водночас змінив мотивувальну частину цього рішення, дійшовши висновку про те, що позивачі неправильно обрали спосіб захисту, оскільки спірне рішення відповідача як правовий акт індивідуальної дії не порушує їхніх індивідуальних прав, свобод та інтересів.

Верховний Суд за результатами розгляду адміністративної справи зазначив таке.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Проаналізувавши наведене, колегія суддів зазначила, що план зонування території містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов'язкових вимог до використання земельних ділянок, щільність населення в межах житлової забудови; відсоток озеленення (для рекреаційних зон); гранична поверховість або висота будівель у метрах, інші містобудівні умови та обмеження.

Верховний Суд також установив, що рішення міської ради «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) міста..» стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності.

Суд зазначив, що для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж для оскарження актів індивідуальної дії.

Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки, зокрема строки втрати їх юридичної сили. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

Постанова Верховного Суду у справі № 522/22780/16-а (адміністративне провадження № К/9901/51766/18, № К/9901/51184/18) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85087709.

За повідомленням прес-служби суду