23.09.2019 судом присяжних Октябрського районного суду міста Полтави у кримінальному провадженні, що надійшло 15.05.2018, засуджено громадянина К. за частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України за обвинуваченням у використанні підробленого паспорта померлого та призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк 2 роки. У зв’язку з повним відбуттям покарання, враховуючи терміни попереднього ув’язнення К. з 25.02.2018 по 23.09.2019, його було звільнено з-під варти в залі суду.

За обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (незаконне придбання та зберігання 11 патронів) та за статтею 348 Кримінального кодексу України (замах на життя працівників правоохоронних органів) громадянина К. судом присяжних було виправдано, оскільки не доведено наявності складу вказаних злочинів.

Судом присяжних проаналізовано кожен доказ як окремо, так і в сукупності, а  також взаємозв’язок доказів між собою на засадах змагальності сторін.

Суд жодним чином не спростовував можливу наявність підстав для проведення обшуку у К. за підозрою в участі у міжнародній злочинній організації у кримінальному провадженні за процедурою «перейняття», яке триває (його результати суспільству не представлені, оскільки минуло більше трьох років). Водночас констатував істотні порушення процедури його проведення, визначені в правовому полі України, зокрема статтею 236 Кримінального процесуального кодексу України, а також положень частини першої статті 5-1, статті 8, частини третьої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому суд вважав доведеним і таким, що не викликає жодних сумнівів, той факт, що громадянина К. одразу не повідомили про наявність дозволу суду на обшук його помешкання, уповноважені слідчі до його дверей спочатку навіть не підходили, ніхто не представлявся йому працівниками правоохоронних органів та не пред’являв посвідчень, форменого одягу поліції чи прокуратури ніхто зі слідчих та прокурорів не мав, цивільний одяг також не мав жодних розпізнавальних ознак.

При цьому ніхто навіть не перевіряв наявності у К. зареєстрованої зброї та він лише підозрювався у вчиненні кримінальних правопорушень у сфері ІТ-технологій, а не злочинів проти життя та здоров’я.

Натомість залучені до проведення обшуку спецпризначенці, перевдягнувшись у польову форму реорганізованого на той час МНС, повідомляючи про пожежу, «вламувались» до квартири К., гучно стукаючи у двері. Потім ці особи повідомляли про прихід сусідів і пожежу та необхідність відчинити двері. Таким чином, спецпризначенці підрозділу «Корд» свідомо вводили К. в оману, тим самим приховуючи дійсні наміри на проведення обшуку, оскільки не мали жодних законних підстав для його затримання. 

Вказане не узгоджується із визначеною чинним законодавством процедурою проведення обшуку та затримання громадян України.

Отже, наведені обставини за відсутності задимлення чи інших очевидних ознак пожежі, зокрема «вламування» у двері групи невідомих осіб в очевидно незрозумілому одязі, в умовах війни на сході України та з огляду на складну криміногенну ситуацію і відсутність сповіщення про пожежу з боку оператора пожежної охорони давали підстави громадянину К. припускати, що цими особами здійснюється посягання на нього та його житло.

Таким чином, зробивши попереджувальний постріл у нижню частину дверей, громадянин К. помилково припускав наявність суспільно небезпечного посягання, хоча його реально і не було. При цьому шкоди він нікому не заподіяв. Стороною обвинувачення не доведено, що він усвідомлював або міг усвідомлювати за таких обставин помилковість свого припущення. Суд також звернув увагу, що відеозапис спецоперації до здійснення пострілу суду надані не були, а отже, всі сумніви тлумачив на користь обвинуваченого.

Громадянин К. вочевидь здійснював уявну оборону, що передбачено статтею 37 Кримінального кодексу України та виключає кримінальну відповідальність за інкримінованою йому статтею 348 Кримінального кодексу України.

Водночас обвинувачення останнього за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України у незаконному придбанні боєприпасів – 11 бойових патронів не містить жодних відомостей та доказів щодо місця, часу та обставин їх придбання, а також про осіб, у яких їх придбано, що суперечить засадам діяльності сторони обвинувачення в частині встановлення усіх обставин, що входять до предмета доказування.

Не вказано в обвинуваченні та не доведено відомостей про період незаконного зберігання К. вказаних боєприпасів.

Ці боєприпаси не були відкриті стороні захисту та суду, що в силу положень частини дванадцятої статті 290 Кримінального процесуального кодексу України позбавило суд права допускати їх як докази.

На думку суду, сумнівною була і процедура вилучення боєприпасів, оскільки вони були вилучені через певний час після затримання К., коли в приміщенні перебували озброєні спецпризначенці (можливо, з аналогічними боєприпасами) та інші особи.

Саме ці боєприпаси не були детально оглянуті та сфотографовані, хоча інші речі та предмети, що вказані у протоколі, фотографувались, у тому числі й детально. Не вказано і конкретного місця вилучення цих патронів. Зважаючи, що вміст карабіна МКМ – 10 патронів, а один, за версією слідства, був відстріляний, один з патронів теоретично мав знаходитись у стволі карабіна через автоматичну подачу патрона після пострілу, однак про це жодним чином не йдеться ні в протоколі обшуку, ні в обвинуваченні.

Під час проведення експертизи вирізняюче ці патрони від мисливських боєприпасів маркування на дні гільзи теж не сфотографоване на кожному патроні.

Таке маркування не було сфотографовано і на гільзі патрона, вилученого з квартири громадянина К. під час обшуку, проведено лише через 5 годин після його затримання, під час попереднього проведення в цій самій квартирі іншого обшуку за участю великої кількості учасників, в тому числі правоохоронців іноземних країн та без участі К., який утримувався в іншій квартирі. Крім того, відсутні відомості про огляд зброярного сейфу громадянина К., вміст якого, на думку присяжних, має суттєве значення з огляду на ці обставини.

Отже, наявність предмета злочину як ознаки об’єкта злочину, передбаченого частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України, не доведено поза розумним сумнівом.

Також суд, враховуючи засади юридичної визначеності, не вбачав у діях К. і суб’єктивної сторони злочину, передбаченого частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України, оскільки він мав чинний дозвіл на зберігання та носіння карабіну МКМ, а отже, мав право зберігати і носити патрони до нього. Отримання окремого дозволу на зберігання патронів законодавством не передбачено.

Вилучені патрони 7,62х39 не є бронебійними, трасуючими, з підвищеними пробивними здібностями, за зовнішніми ознаками вочевидь не відрізняються від аналогічних мисливських. Наявне маркування у цифровому позначенні не закріплене в доступних для громадян нормативно-правових актах, що суперечить засадам юридичної визначеності та має виключати кримінальну відповідальність особи.

При повній подібності таких мисливських і бойових патронів, які однаково підходять для зброї, на яку особа має дозвіл, у разі встановлення мети їх використання для захисту свого життя, нівелюється і така обов’язкова ознака злочину як суспільна небезпечність.

На запитання суду присяжних особи, які проводили навчання громадянина К. правилам поводження з вогнепальною зброєю та його екзаменували, не змогли назвати відмінності між цими патронами, а отже і не могли навчити цьому К.

Враховуючи викладене, суд присяжних дійшов висновку, що під час розгляду справи не було наведено суду доказів, які б поза розумним сумнівом забезпечували надійне, повне та достовірне встановлення у діях К. складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263 та статтею 348 Кримінального кодексу України, тому за цією частиною обвинувачення його визнано невинуватим та виправдано.

При постановленні вироку судом враховувались вимоги Конституції України, норми Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, правові позиції Верховного Суду, вимоги Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Європейської Конвенції про видачу правопорушників, практика Європейського суду з прав людини.

Наразі вирок суду не набрав чинності та може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів.

З повним текстом вироку можна ознайомитись в Єдиному реєстрі судових рішень за №554/3560/18.

За повідомленням прес-служби суду