Мешканець Корецького району А. після розлучення з дружиною спробував через суд стати власником ½ частки її частини будинку, яким громадянка Н. володіє на підставі договору купівлі-продажу.  

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу заперечення позивачем набутого на договірній підставі права власності на ½ частку житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, оскільки вважав, що ця частка є об’єктом права їхньої спільної сумісної власності. Кажучи простіше, оформивши під час купівлі свою частку будинку на матір, чоловік почав претендувати й на половину частки будинку колишньої дружини. Зі слів позивача, саме він сплатив значно більшу суму на його придбавання в 1999 році.   

2 квітня 2019 року Корецький районний суд відмовив громадянину М. у задоволенні позову про визнання майна спільною сумісною власністю сторін ½ частки житлового будинку та частини земельної ділянки.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, кореччанин оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі він наполягав на скасуванні судового рішення  та постановленні нового про задоволення позову повністю. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просила залишити судове рішення без змін.  

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи позивача та заперечення відповідача, дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення Корецького районного суду від 2 квітня 2019 року без змін.

У ході судового розгляду суд апеляційної інстанції встановив, що у 1999 році позивач і відповідач, які на той час проживали однією сім’єю без шлюбу (уже наступного року чоловік у жінка уклали шлюб), придбали на підставі договору купівлі-продажу житловий будинок у м.Корці та земельну ділянку, на якій він розміщений. За його умовами, покупці,  сплативши заявлену продавцем суму, стали власниками кожен по ½ частці будинку та земельної ділянки,

Чоловік оформив свою частину будинку на матір, яка в 2003 році здійснила державну реєстрацію права власності на ½ частку придбаного і належного їй майна.

У жовтні 2016 року ухвалою Корецького районного суду було визнано між співвласниками житлового будинку і земельної ділянки мирову угоду. Іншими словами, місцевий суд виснував, що правовий титул на житловий будинок, по ½ кожному, належить матері позивача та колишній дружині, що засвідчено договором купівлі-продажу, який сторонами чи іншими заінтересованими особами будь-яким чином не оспорювався, не визнавався недійсним і не розривався. Тому підстав спростовувати зміст зазначеного правочину показаннями свідків законодавство не дозволяє, оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки є чинним і продовжує цивільно-правові наслідки для заінтересованих осіб.

За повідомленням прес-служби суду