Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (стаття 50 Кримінального кодексу України). При призначенні покарання має дотримуватися принцип індивідуалізації покарання, тобто врахування ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, призначення судом  покарання, що є необхідним  і достатнім для виправлення особи  та попередження нових злочинів.

Вироком суду першої інстанції чоловіка визнано винним у вчиненні грабежу,  поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, та з погрозою застосування такого насильства (частина друга статті 186  Кримінального кодексу України),  призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки та на підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнено від призначеного покарання з випробуванням.

Оскаржуючи вказаний вирок, серед доводів апеляційної скарги прокурор посилався, зокрема, на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, в обґрунтування яких вказав на те, що при застосуванні випробувального терміну судом не враховано характер, ступінь тяжкості та обставини скоєного злочину.

Колегія суддів Херсонського апеляційного суду, заслухавши сторін, перевіривши матеріали провадження, дійшла висновку  про доведеність вини чоловіка у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що підтверджується сукупністю досліджених та оцінених судом за принципами всебічності, повноти та об’єктивності доказів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказав на необґрунтованість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробувальним терміном. Так, місцевим судом належним чином  не мотивовано висновок щодо можливості виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання та фактично не враховано те, що вчинене умисно з корисною метою та застосуванням фізичного насильства кримінальне правопорушення є тяжким злочином, що за місцем проживання обвинувачений характеризується посередньо, неодружений, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв’язків за місцем постійного проживання та легального джерела доходів.  Крім того, колегія суддів звернула увагу на порушення обвинуваченим процесуальної поведінки під час розгляду провадження у суді першої інстанції, оголошення останнього у розшук через неявки у судові засідання, а також те, що повернення потерпілим їх викрадених мобільних телефонів відбулося лише за втручання працівників поліції.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах реального відбування покарання на строк, який максимально наближений до мінімальної межі санкції частини другої статті 186 Кримінального кодексу України.

Тож оскаржуваний вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

Процесуальні рішення за вказаною судовою справою можна переглянути в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 647/2731/17.

За повідомленням прес-служби суду