Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона спірного договору фізична особа.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, у якому просив визнати недійсним з моменту укладення між Кодимським районним споживчим товариством та фізичною особою договір купівлі-продажу нежитлового приміщення «Універмаг», що перебувало у колективній власності пайовиків. На думку позивача, Кодимське РайСТ здійснило продаж спірного нежитлового приміщення без згоди загальних зборів, чим порушило права пайовиків цього товариства, до яких відноситься і сам позивач.

Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок (п. 1 ст. 9 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2265-XII «Про споживчу кооперацію»). Правомочності власника майна споживчої кооперації належать не членам споживчих товариств, а самим споживчим товариствам. Натомість членам споживчих товариств належать корпоративні права, визначені ст. 167 Господарського кодексу України, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Таким чином, як корпоративні відносини розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу, наділеному правом участі в управлінні цим товариством, отримання певної частки прибутку та активів у разі його ліквідації та іншими правами згідно із законом та статутом названого товариства. Відтак спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору і має розглядатися за правилами господарської юрисдикції незалежно від обґрунтованості позовних вимог.

При розгляді такого спору по суті суд має перш за все встановити, чи порушені корпоративні права позивача, зокрема, іншою стороною спірного договору. Вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та, відповідно, підстав для задоволення позову з’ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 (провадження № 12-4гс19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/81394399.

За повідомленням прес-служби суду