Право на примирення згідно зі ст. 46 Кримінального кодексу України – це особисте право потерпілого. Воно не може бути ніким присвоєне та не може бути нікому делеговане. Таке право є природним правом людини, нерозривно пов’язаним з нею, та похідним від інших прав людини, зокрема права на життя. Використання права на примирення іншими особами (в тому числі визнаними потерпілими від кримінального правопорушення у кримінально-процесуальному сенсі) є неможливим, оскільки таке право тісно пов’язане з особою, яка безпосередньо постраждала внаслідок вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Під час примирення лише сам потерпілий може виражати свою волю, а не інші особи, які є його представниками або правонаступниками.

Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, обвинуваченого звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження закрито.

Встановлено, що обвинувачений, обіймаючи посаду лікаря-анестезіолога, перебуваючи на чергуванні анестезіолого-реанімаційного відділення лікарні, надавав спеціалізовану медичну допомогу дитині. У результаті неналежного виконання професійних обов’язків та внаслідок недбалого ставлення, володіючи при цьому достатнім кваліфікаційним рівнем, він не використав ці знання та навички під час надання адекватної медичної допомоги, всупереч загальноприйнятій техніці катетеризації підключичних судин недбало провів медичну маніпуляцію – пункцію лівої підключичної вени ін’єкційною голкою для встановлення катетера, що спричинило тяжкі наслідки – смерть потерпілого.

Оскільки аналіз судової практики застосування ст. 46 КК України у випадках, коли злочином заподіяно смерть потерпілого, вказує на те, що вона є неоднаковою, справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «потерпілий», яке використовується у ст. 46 КК України, вживається у його кримінально-правовому розумінні, а не кримінально-процесуальному. Тобто потерпілий – це особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіюється фізична, моральна та/або матеріальна шкода (або існує безпосередня загроза її заподіяння). Саме потерпілий може виразити свою волю про прощення винного, на підставі чого приймається рішення про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 46 КК України.

Якщо внаслідок вчинення кримінального правопорушення потерпілому заподіяна смерть, то ніхто інший не може висловити його волю під час вирішення питань, пов’язаних із відшкодуванням шкоди у вигляді смерті як підстави для звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК України.

Отже, смерть як припинення існування одного з правомочних суб’єктів  кримінально-правових відносин з примирення винного з потерпілим у розумінні ст. 46 КК України унеможливлює здійснення такого примирення.

Заподіяна кримінальним правопорушенням шкода у розумінні ст. 46 КК України має бути такою, що за своїм характером піддається відшкодуванню (усуненню). Позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер. Таким чином, шкода у вигляді смерті відшкодуванню або усуненню в розумінні ст. 46 КК України не підлягає.

Водночас таке розуміння потерпілого у ст. 46 КК України не виключає застосування норми кримінального процесуального права, яка передбачає можливість визнання близьких родичів чи членів сім’ї потерпілими замість померлого (ч. 6 ст. 55 Кримінального процесуального кодексу України). Невизнання за потерпілим – учасником кримінального процесу права на примирення у контексті ст. 46 КК України не означає втрати ним права на відшкодування завданих збитків. Будь-яка шкода, заподіяна кримінальним правопорушенням, може і повинна бути компенсована своєчасно та в повному обсязі безвідносно до того, відбулося чи не відбулося примирення, і це може вплинути на подальші кримінально-правові наслідки при призначенні покарання та на умови його відбування, в тому числі зі звільненням від його відбування.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що у випадку заподіяння кримінальним правопорушенням шкоди у вигляді смерті потерпілого звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим у контексті ст. 46 КК України не можливе.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 439/397/17 (провадження № 13-66кс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79298600.

За повідомленням прес-служби суду