Таку думку висловив суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Євген Синельников за підсумками обговорень на семінарі «Забезпечення виконання судових рішень про повернення дитини в державу постійного проживання на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».

Захід відбувся 12 жовтня 2018 року в Міністерстві юстиції України в межах реалізації Спільної робочої програми українсько-баварської робочої комісії на 2017–2018 роки щодо співробітництва у сфері виконання Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. Семінар спрямований на обмін досвідом з виконання судових рішень, винесених судами України та Німеччини у цій категорії справ, та ознайомлення з компетенцією і досвідом державних виконавців Баварії.

У заході також взяли участь керівник Департаменту аналітичної та правової роботи апарату ВС Расім Бабанли і начальник відділу систематизації практики Європейського суду з прав людини та підготовки запитів до ЄСПЛ зазначеного  Департаменту ВС Дар’я Мордас.

Під час семінару про законодавство та досвід Німеччини у сфері виконання згаданих рішень розповів керівник Департаменту у цивільних справах місцевого суду м. Мюнхена доктор Рангар Шнайдер. Він повідомив, що за результатами розгляду справи про незаконне переміщення або утримання дитини згідно з Конвенцією суд, у складі судді, який має відповідну спеціалізацію, виносить рішення, в якому, як правило, надає строк для добровільного виконання (два тижні).

У разі невиконання судового рішення зобов’язаною особою у визначений судом строк рішення підлягає примусовому виконанню судовим виконавцем, який наділяється повноваженнями відібрати примусово дитину в будь-кого, хто її незаконно утримує, входити у приміщення тощо.

Суд, щоб стимулювати зобов’язану особу до виконання судового рішення, має право накласти на відповідача, який добровільно не виконує (перешкоджає виконанню) судове рішення, штраф до 25 тис. євро або застосувати до нього арешт до шести місяців. Всі дії щодо виконання судового рішення проводяться під контролем суду, який його ухвалив.

Євген Синельников зазначив, що Закон України «Про виконавче провадження» не визначає процедури примусового повернення дитини, не наділяє державного виконавця необхідними для примусового виконання такого судового рішення повноваженнями. «Доцільно удосконалити національне законодавство та розглянути питання про запровадження спеціалізації суддів, а можливо і державних виконавців, які спеціалізуються на розгляді (виконанні судових рішень) такої категорії справ», – запропонував суддя ВС.

За повідомленням прес-служби суду