Таке рішення ухвалив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши справу повним складом палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав. Справу передано на розгляд палати у зв’язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 276/322/17 (№ К/9901/2174/17).

Позивач оскаржує дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги по інвалідності, отриманої під час виконання обов’язків військової служби в країнах, де велись бойові дії. Крім того, позивач зазначає, що різне врегулювання питання виплати спірної грошової допомоги військовослужбовцям за контрактом і військовослужбовцям строкової служби є дискримінацією, яка проявляється у встановленні різних умов на отримання одноразової грошової допомоги.

Колегія суддів відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки ч. 6 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (в редакції, чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги. Такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону № 2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Оскільки позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби, яку він проходив з 1981 року в Республіці Афганістан, право на отримання одноразової грошової допомоги за ст. 16 Закону № 2011-ХІІ у позивача відсутнє.

Також Суд зазначив, що проходження військової служби за контрактом та проходження строкової військової служби є різними видами військової служби, зі своїми особливостями та специфікою. Водночас законодавством закріплено право на отримання спірної грошової допомоги як для військовослужбовців за контрактом, так і для військовослужбовців строкової військової служби, у зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що врегулювання законодавством умов виплати одноразової грошової допомоги окремо щодо військовослужбовців за контрактом і військовослужбовців строкової військової служби є проявом дискримінації – розрізненим ставленням до особи за притаманною їй певною персональною ознакою. Вид військової служби не можна вважати персональною ознакою в розумінні поняття дискримінації, а різне регулювання умов соціального захисту – визнавати обмеженням у реалізації або користуванні правами та свободами.

Постанова Верховного Суду від  26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17   – http://reyestr.court.gov.ua/Review/74992487.

За повідомленням прес-служби суду