При визнанні статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, ситуація в країні походження є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування є обґрунтованими. Інформація про країну походження належить до загальновідомої і не потребує доказування.

Такий висновок зробив Верховний Суд, розглянувши в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки до Державної міграційної служби України (ДМС) про скасування рішення ДМС щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язання повторно розглянути заяву позивача для надання одного із зазначених статусів.

Позивач у заяві стверджує, що в умовах внутрішнього збройного конфлікту і складної політичної ситуації в Сирії за умови повернення існує загроза його життю, безпеці та свободі.

У касаційній скарзі відповідач (представник ДМС) пояснив, що позивач прибув в Україну ще в 2012 році на законних підставах, однак на певний період часу. З метою легалізувати подальше перебування звернувся до ГУ ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позиція відповідача полягає у тому, що не має достатніх підстав вважати, що позивач є особою, яка потребує додаткового захисту (відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу, що при розгляді зазначених справ слід враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Ситуація в країні походження є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування цілком обґрунтовані, тобто підкріплюються об’єктивним положенням у країні.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3  інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації, може бути отримана як від біженця, так і незалежно від нього – з різних достовірних джерел, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 820/1309/16 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/74265092.

 За повідомленням прес-служби суду