Суддею Ленінського районного суду м. Миколаєва закінчено розгляд кримінального провадження і ухвалено вирок відносно громадянина М., 1984 року народження, неодноразово судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України (тобто у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабежі), вчиненого повторно).

Так, 08.10.2017 приблизно о 16:20 годині М., маючи умисел на таємне викрадення  чужого майна, діючи повторно, знаходячись на  території залізничного Депо за адресою: м. Миколаїв, вул. Херсонське Шосе, 100, проник до автомобіля ВАЗ 2106, заволодів майном, яке належить потерпілому М., на загальну суму 2300 гривень, а саме:  автомагнітолою «Pioner» модель DEH-200MP, вартістю 2100 гривень, ФМ-модулятором на 4 Gb, червоно-чорного кольору, вартістю 200 гривень, чохлом з CD-дисками в кількості 27 шт., стартовим пістолетом «Доміно 308», окулярами сонцезахисними «Cardeo», записником, зошитом, спреєм від комарів «Off», ліхтарем автомобільним, робочою жилеткою червоного кольору,  які матеріальної цінності для потерпілого не представляють та поклав вказані речі до пакету, який знаходився в нього в руках.

         Після того, як М. вийшов з автомобіля та знаходився біля його капоту, який був відкритий, але  він був помічений свідком К. Розуміючи, що його дії, спрямовані на таємне викрадення чужого майна, почали носити відкритий характер, М. тримаючи пакет з викраденим майном, почав тікати в сторону лісосмуги.

Однак, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця,  М. був затриманий потерпілим та свідком, у зв’язку з чим злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину в скоєному визнав частково, не погодившись лише з кваліфікацією в обвинувальному акті. Обставини вчинення крадіжки, викладені в обвинувальному акті  не оспорював та пояснив, що незадовго до вчинення кримінального правопорушення звільнився із слідчого ізолятора та перебував на автовокзалі в м. Миколаєві, де зустрів свого знайомого та вжив з ним алкогольні напої. Так як хворіє на цироз печінки,  наступні свої дії не пам’ятає. Пам’ятає тільки події коли знаходився в лісосмузі,  де його побили ногами, та у відділі поліції. Факт вчинення крадіжки допускає. У вчиненому щиро кається.

Аналізуючи досліджені докази в сукупності, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, керуючись правом визначеним ст. 337 КПК України, суд вважав за необхідне вийти за межі висунутого М. обвинувачення за ч. 2  ст. 186 КК України, в частині необхідності зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, враховуючи,  що це покращує становище особи.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли   винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Якщо особа,  котра  протиправно  заволоділа   майном,   такої реальної  можливості  не мала,  її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений  замах  на  вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.

Так, згідно з  ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочину не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 КК України, замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений викрав з автомобіля вказані в обвинувальному акті речі, але будучи поміченим свідком та усвідомлюючи що його дії були помічені, почав втікати з місця вчинення кримінального правопорушення з викраденим майном, проте пробігши незначну відстань від вказаного місця був затриманий свідком К. та потерпілим, які безпосередньо слідували  заним і він був постійно в їх полі зору. Таким чином, потерпілий та свідок припинили злочинні дії обвинуваченого до того моменту, як той отримав реальну можливість розпорядитися та користуватися викраденим майном.

Отже, за встановлених судом обставин, дії обвинуваченого М., з урахуванням нормативного визначення закінченого злочину в поєднанні з фактичними обставинами справи, слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, як закінчений замах на  відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, що є менш тяжким злочином та покращує становище обвинуваченого.

Суд визнав М. винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15,  ч. 2 ст. 186 КК України, та призначив йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України,  шляхом поглинання менш суворого за вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08.02.2018 покарання  більш суворим покаранням за цим вироком, остаточно призначив покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Вирок суду направлено до Єдиного Державного Реєстру Судових Рішень (справа № 489/5207/17).

Зазначимо, що вирок суду не набрав чинності.

За повідомленням прес-служби суду