Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Волинська правда

18 грудня 2009, 12:45
 
Волинська правда
 
http://www.pravda.lutsk.ua/person/292/
 
 
 
 
 
 
   
Петро Філюк: Cуддями на Волині стають без позапартійних внесків
Коли в Україні усі, кому не ліньки починають говорити про верховенство права, то тут же згадують про потребу судової реформи. Чи є вона панацеєю від тих бід, які має сьогодні система судочинства? Власний погляд на цю та інші проблеми висловлює голова Апеляційного суду Волинської області.
– Петре Тодосійовичу, як Ви вважаєте, чому рівень довіри українців до українських судів не є високим?
– А звідки ви знаєте, що він низький?
– Достатньо проаналізувати результати соціологічних досліджень. Зрештою, про це пишуть журналісти, які спеціалізуються на правових темах, говорять політики, представники громадських організацій, у тому числі правозахисних, та й прості громадяни України.
– Давайте зараз станемо біля дверей суду і разом запитаємо людей, чи довіряють вони судам. Раз вони звертаються сюди в пошуках справедливості – значить довіряють. Як правило, негативну оцінку роботі судів дає той, хто туди не звертається. Про роботу судів треба запитувати людей, які щойно вийшли із суду. Згадайте принципи проведення екзит-полів під час виборів – запитують людей тих, які вийшли з виборчої дільниці. Я хотів би познайомитися з результатами реальних і об’єктивних опитувань. Упевнений, що будуть незадоволені. Серед них – люди, які програють справи. Припускаю, що саме ці люди і формують негативну думку про суди і звертаються в громадські організації, про які ви кажете. Якщо людина виграла справу, то вона нікуди не йде – ні в громадську організацію, ні в редакцію, ні на телебачення.
– Суд, як відомо, – одна з гілок влади в Україні. Чи відчуваєте Ви себе реальною владою?
– Я переконаний, що з усіх гілок влади сьогодні реально працює саме судова гілка влади. У нас що ізолятори бунтують, чи справи не розглядаються? От коли Верховна Рада не працює – це проблема. Не обираються судді, а, відповідно, збільшується навантаження на інших суддів, бо кількість справ збільшується. Але й при цьому спірні моменти, які виникають у правових відносинах, вирішуються. Тобто, ми працюємо, а той, хто зобов’язаний обирати суддів, не працює.
Інше питання, яке ви можете задати: чому так багато справ у Верховному Суді? А це все наслідки судової реформи, яку почали впроваджувати люди, які жодного дня в судовій системі не працювали. Так «нареформували», що всі справи розглядаються у вищих судових інстанціях. Відповідно, там накопичується багато справ, які затримуються на рік і більше. Впевнений, що завдання усіх гілок влади – створити нормальні правила гри. Тоді справи будуть розглядатися в оптимально короткі терміни. І, на мою думку, вони повинні йти не далі області. Але ж працює механізм оскарження, тому кожен вважає, що суд вищої інстанції прийме рішення в його користь. У результаті в Верховному Суді справи не вирішуються, а накопичуються.
– Чи є вплив інших гілок влади на діяльність судів?
– Абсолютно, ні. Якщо суддя відповідає статусу, який передбачає його посада, впливу ніякого бути не може.
– Як Ви оцінюєте свої стосунки з головами облради та облдержадміністрації?
– Нормально. Хоча, незалежними одним від одного ми можемо бути тільки на тому світі. Це – образно, звичайно. Суспільство – це певний організм, система влади – теж. Спілкування повинне бути. Ми повинні обмінюватися інформацією. От, скажімо, є складні процеси в реформуванні земельних відносин. Має бути співпраця з користю для суспільства. Я маю на увазі не лише представників обласної влади, співпрацювати потрібно й на рівні міст та районів. Ми вказуємо органам місцевого самоврядування на недоліки у їхній роботі. Там, де прислухаються, – менше судових спорів. Буває навпаки, люди на місцях збирають і узагальнюють інформацію стосовно діяльності судів і вказують нам на наші недоліки. Тобто, незалежними одні від одних ми не можемо бути, але все це має відбуватися в розумних межах, є грані, які не можна переступати. Хоча, відверто кажучи, наші представники влади не дозволяють собі тиснути на суди. Але всяке є… Бувають замовні справи, фальсифікації доказів і таке інше. Чому не послухати людину, яка на це вказує? Тоді більше уваги звертається на ці моменти. Буває, що вони підтверджуються, а буває – ні.
– Ви згадали про так звані замовні справи, що є реальністю нинішніх судів. Хто виступає замовниками, якщо вести мову про тенденцію?
– Я б не сказав, що замовні справи – це тенденція, але це – факт. Раніше такого не було в судах. А стосуються ці справи перерозподілу власності.
– Але суди сьогодні є активними гравцями у цих процесах…
– Я не можу говорити про всі українські суди. Давайте говорити про той суд, у який ви прийшли. Я відповідаю за те, що відбувається тут. Звичайно, є недоліки. Умовно кажучи, сьогодні їх десять, а вчора було одинадцять. От у нас прийнято казати, що лікарі погані, але ж ми всі лікуємосяь, і складні операції наші лікарі роблять, то хіба варто говорити, що всі лікарі погані? Так само й тут. Я кажу одне: ложка дьогтю псує мед, але мед – є мед, і бочки меду ложка дьогтю, на мою думку, не зіпсує…
– В Україні було вже декілька прецидентів, упродовж останніх років, коли високопосадовці через суди поновлювалися на роботі. Чи виправданою є застосування такої практики, на Ваш погляд?
– Це не мені вирішувати. Стосовно вищих посадових осіб… Якщо судові рішення їх влаштовують – вони хвалять суд, якщо не влаштовують – ганять. Я вважаю, що має бути повага до судових рішень, і вони мають обов’язково виконуватися. Так не може бути, що вчора Верховний Суд був справедливий, бо він поставив остаточну крапку у складній ситуації з виборів Президента, а сьогодні він поганий, бо він виніс постанову, яка комусь не до вподоби. Але це – той же самий суд! Треба навчитися поважати самих себе і суд. Не подобається мені рішення – треба знайти інші правові способи це питання вирішити. У нас же , буває, Прем’єр закликає не виконувати рішення суду. А що тоді робитимуть прості громадяни? Судові рішення треба виконувати. А якщо, вони, на вашу думку, незаконні, то є відповідна процедура оскарження.
– Ви майже 5 років є головою Апеляційного суду у Волинській області і до цього тривалий час працювати у системі судочинства. Що потрібно змінити в цій сфері, щоб система запрацювала ефективніше?
– Коли я тільки прийшов в Апеляційний суд, то головою суду був Сергій Кіпень. Тоді часто говорили про необхідність реформ у судовій системі. Він постійно переконував мене, що буде ще гірше після реалізації тих реформ, а я думав про те, що гірше, як є, бути не може. Але згодом переконався в тому, що пан Кіпень був правий. Чому? Сьогодні всі граються в політику. Як тільки вибори, то всі починають говорити про судову реформу. Чомусь не з себе починають, а з судової гілки влади. Мабуть, для того, щоб мати вплив на процес...
Повірте мені – нема сьогодні судової реформи. Але триває руйнація. Це – моя думка. Дуже багато чистих декларацій. Політики дуже часто кидають ті гасла, які хочуть чути люди, а реально думають по-іншому. А найголовніше, треба дати лад тій системі, що є, а не утворювати нову. Люди йдуть в місцевий суд. Там має бути поділ справ на кримінальні, цивільні та адміністративні. Так ні ж! Ми давайте утворимо адмінсуди, де громадяни будуть з’ясовувати відносини з органами державної влади. Людина, скажімо, живе в Горохівському районі і має їхати в Луцьк на суд, бо він буде один на всю область. А хто подумав про витрати на адвокатські послуги, на проїзд, а якщо потрібно місце для ночівлі? Чиї інтереси ми захищаємо? Ми тих людей із сіл – навпаки – не допускаємо до правосуддя, завдячуючи таким реформам.
– Ініціатори цих реформ дослухаються до суддів-практиків?
– Справа в тому, що ми хоч добилися того, що тепер у складі відповідної національної комісії є судді, а в першому складі не було жодного судді. Як можна реформувати, скажімо, медицину, не залучивши медиків? Те ж саме стосується і судової системи. Не можуть займатися реформою люди, які жодного дня в суді не працювали. Я вже колись казав: щоб побачити реальні проблеми. треба приїхати в суд і поспостерігати за процесами, які там відбуваються, починаючи з того, як люди подають позовні заяви. Відразу стане все видно: заходиш – нема куди зайти, нема, де присісти. Здали заяву – справа не розглядається. Чому? Судді не призначені, а на тих, що є – навантаження великі. Почали слухати справу – стеля капає. Це – судочинство? Скажіть, будь ласка, щоб відремонтувати приміщення, потрібні реформи? Ні – для цього потрібні гроші й бажання. Якщо Шацький районний суд – це хатка, в ній працює два судді. Якщо справу веде один, то другий має вийти. Це ж знущання над правосуддям! Але ми, при цьому, створюємо нові суди! Ми кажемо, що нам не вистачає фінансування, та нам і ніколи його не вистачить!
– На скільки часто, з Вашої точки зору, судді порушують присягу?
– Бувають нечисті на руку й серед нашого брата. До слова, цими днями за моїм поданням відбувається засідання кваліфікаційної комісії Львівського округу, де буде слухатися питання щодо діяльності судді Горохівського районного суду. Є такі судді, яких уже звільнено з посад. Є різні люди, але не всі погані. Для прикладу, ті, котрі працюють по 30-35 років у судовій системі. Це – еліта юриспруденції. Мені шкода, коли на них несправедливо кидають тінь. Назвіть мені будь-яку державну установу, де люди працюють по 30-35 років.
– Ви кажете, що в нас судді мають велике навантаження. Знаю, що Ви бували за кордоном і знайомилися з тим, як судова система працює там. У нас судді працюють більше?
– Є різні підходи. В деяких країнах кількість суддів залежить від кількості населення. В тій же Польщі значно більше суддів на певну кількість населення. Але якщо говорити про перевантаження в наших судах, то тут варто зауважити й інші моменти. Адже ці перевантаження не завжди пов’язані з кількістю справ чи їх обсягами. Є проблема складності процедури. Її потрібно спрощувати. Це вплине на оперативність розгляду справ. Тобто, треба говорити про потребу вирішення проблем у комплексі: і своєчасне призначення суддів, і забезпечення приміщеннями, і спрощення процедури. Такої процедури, як в нас, в Україні, нема ніде у світі! Хоча, я не заперечую, що є категорія справ, які повинні розглядатися в декілька етапів і за існуючою сьогодні процедурою. Я не ідеалізую американської системи судочинства, але вважаю, що в ній є багато позитивного, що можна було б запозичити. Я поважаю Петра Першого за те, що він об’їздив усю Європу і запозичував там найкраще. Ми чомусь запозичуємо тільки те, що гірше… Треба вчитися в них хорошому і застосовувати в себе, якщо то нам підходить. А то запозичили систему адмінсудів у Німеччині. У нас – зовсім інша ментальність.
– Кадрова політика, яка є сьогодні в судовій системі України Вас влаштовує? Ви називаєте елітою юриспруденції тих людей, які попрацювали в системі по 30 років, а чи буде кого називати елітою через три десятиліття? Припускаю, що сьогодні чесно працювати суддею не так вигідно, як в інших сферах, де залучаються кваліфіковані юристи...
– На сьогодні, на жаль, немає реальної школи, яка б готувала суддів. Хоча в нас є Академія суддів, передбачена Законом «Про судоустрій». Як ми виходимо з ситуації? Упродовж тривалого часу спостерігаємо за роботою помічників суддів, працівників апарату, тобто, тих людей, які мають вищу юридичну освіту. Вивчаємо людські якості, професійні й усі інші. Через декілька років таких спостережень стає зрозуміло, чи буде з цієї людини доктор права, чи не буде. Процедура обрання є вже після наших рекомендацій. Але нещодавно я спілкувався з досить досвідченим і успішним адвокатом, який у свій час працював суддею Апеляційного суду. Що виходить? В усьому світі професія судді – найвище досягнення в юриспруденції. У нас – ситуація інша. Одна з причин – фінансова сторона. Вважаю, що в ідеалі суддями потрібно призначати людей, які мають колосальний досвід – і не лише практичний, а й життєвий.
– Ви вважаєте, що зарплата в судах є низькою?
– Я б так не сказав. Але її рівень не на стільки високий, щоб багато фахових людей, які б могли працювати в цій системі, мали бажання туди йти. Маю на увазі кваліфікованих юристів, які працюють в інших сферах юриспруденції. Є ж адвокати, які б набагато краще реалізувалися, як судді, але вони працюють за значно більші гроші, ніж заробітки судді. Приваблює елемент фінансовий.
– Деякі судді живуть не гірше від високооплачуваних адвокатів… Я маю на увазі елемент корупції.
– Давайте говорити або конкретно, або нічого. От мене можна назвати корупціонером? Якось приїздив народний депутат України Володимир Ар’єв і заявив, що для того, щоб стати суддею, за його даними, потрібно заплатити 15 тисяч доларів. Я йому кажу: «Ось я стою перед Вами, назвіть конкретні факти». Він відповідає, шо мав на увазі не мене. Я вважаю, що треба говорити тільки про конкретні факти і – відкрито. Я заявляю, що у Волинській області суддями стають без позапартійних внесків. Я відповідаю за свої слова. Інше мене не цікавить…
– В одному з інтерв’ю Ви розповідали, що родом із простого поліського села на Ратнівщині. Тобто, у свій час Ви змогли здобути юридичну освіту, та ще й у Харківському юридичному інституті, а не на нинішніх новостворених правничих факультетах. Як вважаєте, Ваші земляки чи випускники з інших провінційних населених пунктів у сьогоднішній час так само можуть отримати аналогічну освіту без проблем? Ваші колишні можливості і можливості цих дітей – рівні?
– От якщо поступатимуть у той же вуз (сьогодні це Харківська юридична академія), то, може, й мають такі ж шанси. Хоча я не буду ідеалізувати ситуацію з цього приводу. Думаю, нинішнім випускникам із сіл здобути аналогічну освіту значно складніше.
– Тепер про конкретику щодо корупції в судах. Ви пропонуєте говорити тільки про беззаперечні факти. Митники теж стверджують, що серед них немає корупціонерів, але шикарні котеджі упродовж Любомльської траси і не лише там – красномовні підтвердження того, що живуть вони, так би мовити, не лише на зарплату. І, даруйте, за великі гроші можна переконати, демонструючи, офіційні документи, що хату побудувала бабуся за чесні труди, а машину подарував ще хтось там із родичів. Люди знають ці факти. Серед суддів також є чимало таких, чиї статки не відповідають офіційно задекларованим доходам. За кордоном за такими речами прискіпливо слідкує не лише суспільство, а й контролює держава.
– Я не казав, що серед суддів немає корупціонерів взагалі. Я можу ствердно сказати, що не відношу до такої категорії себе. До речі, я маю гарний будинок за містом та чудове обійстя. Я ні на кого його не оформив і не боюся цього. Я за своє життя нічого не пропив і дарма не потратив, от і маю результат. Будь ласка, приходьте – і вчіться, як треба робити. Якби мене запитали, за що побудував, то я не боюся цього запитання. Коли готувалися документи на моє призначення, губернатором був Анатолій Француз. Передбачається, що перед призначенням усі служби доповідають свою інформацію стосовно особи, яка претендує на посаду. Погодження з головою ОДА теж повинно бути. От розповідають мені, що Француза підвозили до мого помешкання, він десь там через паркан заглядав… Потім почалося: за які гроші міг збудувати, й так далі. Я йому телефоную і кажу: «Ви така поважна людина, а заглядаєте на помешкання через паркан. Приїдьте, зайдіть і подивіться. Вип’ємо чарку, зробимо шашликів. Я вам усе покажу». Так і сталося, ми поспілкуавлися, я йому все показав. Він мені потиснув руку і каже: «Посилай всіх, хто про тебе розповсюджує чутки, а сам живи так і далі за своїми принципами»…
Я про себе скажу таке: «Випусти мене сьогодні голим і босим: в обід я буду ходити в піджаку, а на другий день – матиму фірму». Хоча, сьогодні я досяг того рівня, що мене гроші, як такі, не цікавлять. Мені Бог дав розум дійти до цього. Якби я мав на меті тільки матеріальні блага, то мав би у п’ять разів більше. Але в мене є певний статус і совість, яка не дозволяє переступати Закон.
– Які справи, що доводилося розглядати Вам під час судової практики, запам’яталися найбільше?
– Я слухав багато справ. Коли був головою районного суду, то брав складніші справи. З тих справ, що найбільше пам’ятатимуться, виділив би справу Клеванського. Ми її слухали упродовж місяця. Ухвалений вирок для багатьох був шоком.
– Щодо розгляду цієї справи було чимало критичних публікацій у пресі…
– Так, писали, що Філюку дали грошей, і таке інше. Я сміявся і казав: «Я менше мільйона не беру».
– Маєте образу на авторів тих публікацій?
– Абсолютно, ні. Варто самому знати собі ціну.
– Не менш резонансною є кримінальна справа за фактом вбивства сім’ї Довжиків, яку розглядали під Вашим головуванням уже в наш час. Ви впевнені у справедливості винесеного вироку людині, яку зинувачено у вбивстві цієї сім’ї?
– По цій справі було зроблено дуже багато. Ми зробили все, що могли. Я спокійний щодо справедливості вироку. Впевнений, що ця особа засуджена законно. Я розумію, що можна припускати багато чого. Але ця особа, яку ми засудили, має руки в крові. Я впевнений у цьому, це –внутрішнє переконання, яке базується не лише на тому, що написано в протоколах засідань.
– Чи хотіли б Ви, щоб Ваші діти пішли тією ж дорогою, що й Ви в плані професійної діяльності?
– Я хотів би, щоб вони були людьми. Все інше не на стільки важливо. Посада – це не основне, а похідне. Якщо ти ставиш собі за мету гроші, а не людські якості, то став на собі хрест.
– Як Ви проводите час поза роботою?
– Я люблю спілкування з природою. І для мене важливо залишити слід на землі. Люблю фізичну працю. Сам займаюся будівництвом, благоустроєм. Можу зробити цю роботу краще за будь-якого дизайнера. Коли мене запитали, хто здійснював дизайн цього приміщення (запис інтерв’ю здійснювався в приміщенні Апеляційного суду у Волинські області – авт.), я відповідав, що не запрошував ніяких дизайнерів чи проектантів. Ви запитували про мій будинок? Про нього скажу те ж саме. До речі, я матиму ще кращий, але трохи згодом.
– Де будете відпочивати влітку?
– Вдома у батьків. Зроблю якийсь парканчик новий, щось підрихтую… Для мене лягти на піску і лежати – не відпочинок, а кара.
– А оздоровлення?
– А лежати на піску – це оздоровлення? Оздоровлення – це коли ти взяв косу в руки, поспілкувався з земляками, допоміг щось зробити. Це – задоволення. Зміна обстановки – це відпочинок. Лежати треба тому, хто накосився, а для нас відпочинок – це фізична праця...