Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду, оскаржене представницею позивача, яким її довірителеві відмовлено у задоволенні позову до міської ради про визнання права власності на спадкове майно. Які підстави для такого рішення — читайте в матеріалі Рівненського апеляційного суду.

Колегія суддів переглянула рішення суду попередньої інстанції, яким позивачеві відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно.

Позивач через представницю подав апеляційну скаргу та просив скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги та залишив оскаржене рішення місцевого суду без змін, зважаючи на такі обставини справи.

Із матеріалів справи відомо, що позивач після смерті батька звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Приватний нотаріус видала спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль. Однак відмовила у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на грошові кошти готівкою, які спадкодавець за життя зберігав в індивідуальному сейфі в банку.

Це й стало підставою для звернення з цим позовом до суду про визнання зазначених коштів спадковим майном та визначення за позивачем права власності на них в порядку спадкування за законом як спадкоємця першої черги.

Апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачеві у задоволенні позову, оскільки він не надав підтвердження належності цих коштів спадкодавцю на праві власності.

Статтями 328, 392 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує його право власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Оцінивши встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв’язку із нормами закону, що регулює спірні правовідносини, взявши до уваги судову практику, апеляційний суд прийшов до переконання про те, що позивач не надав суду будь-яких доказів того, що грошові кошти, право власності на які він просить визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті батька, входять до складу спадкової маси, а відтак його позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції, апелянт не надав.

Доводи апеляційної скарги апеляційний суд оцінив як такі, що зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2026 року у справі №569/20203/25 (провадження № 22-ц/4815/623/26).