Договір позики, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Наявність нотаріально засвідченої згоди дружини на отримання чоловіком коштів у борг підтверджує презумпцію спільності інтересів подружжя та зумовлює солідарну відповідальність з повернення боргу, навіть у разі смерті основного позичальника.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, позивач звернувся до дружини померлого боржника з вимогою про стягнення заборгованості за договором позики. Позов було мотивовано тим, що кошти чоловік отримував за письмовою та нотаріально посвідченою згодою відповідачки, кошти не повернув, а отже вона є солідарним боржником.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що договір було укладено не в інтересах сім’ї, оскільки дружина надала згоду на отримання грошей чоловіком на умовах та за його розсудом. Проте апеляційний суд це рішення скасував і позов задовольнив, оскільки відповідачка не спростувала презумпцію використання коштів в інтересах сім’ї.

КЦС ВС погодився з висновками апеляційного суду, залишивши касаційну скаргу відповідачки без задоволення, і зробив такі правові висновки.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

При цьому характер сімейних відносин не завжди дозволяє однозначно встановити, коли один із подружжя діє у власних інтересах, а коли – в інтересах сім’ї. Саме тому законодавством встановлено презумпцію спільності інтересів подружжя та сім’ї (ст. 60 СК України).

Ця презумпція може бути спростована в судовому порядку. Водночас саме на того з подружжя, хто заперечує спільний характер зобов’язання, покладається обов’язок довести, що отримані кошти не були використані в інтересах сім’ї (тобто спростувати презумпцію).

Відповідачка надала письмову нотаріально посвідчену згоду на отримання чоловіком позики, однак не довела, що кошти були використані не в інтересах сім’ї. Тому вона є солідарним боржником за зобов’язанням щодо повернення позики.

Відповідно до ч. 5 ст. 543 ЦК України ліквідація солідарного боржника – юридичної особи, смерть солідарного боржника – фізичної особи не припиняють обов’язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання.

КЦС ВС також звернув увагу на правові наслідки смерті одного із солідарних боржників, зазначивши, що смерть чоловіка-позичальника не припинила зобов’язання відповідачки перед кредитором, оскільки її відповідальність виникла не внаслідок прийняття спадщини, а безпосередньо із солідарного характеру зобов’язання подружжя.

При цьому зазначення в нотаріально посвідченій згоді про отримання коштів чоловіком на умовах та за його розсудом саме по собі не свідчить про набуття ним особистого права на ці кошти. Така умова стосується можливості позичальника самостійно визначати порядок виконання договору, але не спростовує презумпції використання позики в інтересах сім’ї.

Підсумовуючи викладене, КЦС ВС виснував, що особа, яка надала згоду на отримання другим із подружжя значної суми коштів у борг, має усвідомлювати правові наслідки виникнення солідарного зобов’язання. Якщо не доведено, що кошти були використані не в інтересах сім’ї, обов’язок щодо їх повернення покладається на обох із подружжя.

Постанова КЦС ВС від 22 липня 2026 року у справі № 757/1863/25-ц (провадження № 61-859св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138464514.

Верховний Суд