Жінка отримала у спадщину сім земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Сумської області. Частину з них вона успадкувала у 2021 році, ще частину — у 2023. Однак протягом року після державної реєстрації права власності не виконала обов’язку, передбаченого ст. 81 Земельного кодексу України, щодо їх відчуження.

Про те, що земельні ділянки залишаються у власності громадянки іноземної держави після спливу встановленого законом строку, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повідомило Сумську обласну прокуратуру. Водночас самостійно до суду з вимогою про конфіскацію земельних ділянок орган не звернувся, хоча вжиття таких заходів належить до його повноважень, визначених законом. Оскільки належного захисту інтересів держави з боку уповноваженого органу забезпечено не було, Шосткинська окружна прокуратура подала до місцевого суду позов про конфіскацію у власність держави земельних ділянок загальною площею понад 9 гектарів. Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду його було задоволено.

З такою позицією місцевого суду не погодився один із орендарів зазначених «паїв», який й оскаржив її в апеляційному порядку. Товариство просило скасувати рішення суду першої інстанції, зокрема стверджуючи, що прокурор не мав належних підстав для звернення до суду, а саме товариство було залучене до справи в неналежному процесуальному статусі — як третя особа, а не відповідач.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів Сумського апеляційного суду залишила без змін заочне рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу товариства відповідно без змін. Зокрема, суд зазначив, що відповідно до Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті іноземцями у спадщину, підлягають відчуженню протягом року. Якщо власник не виконує цей обов’язок, земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Таким чином, набувши у спадщину «паї», громадянка РФ була зобов’язана відчужити їх протягом року, але цього так і не зробила. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для їх конфіскації.

Оцінюючи конфіскацію з точки зору права на мирне володіння майном, апеляційний суд також зазначив, що втручання у право власності здійснюється на підставі закону, має легітимну мету та є пропорційним. При цьому конфісковані земельні ділянки підлягають продажу на земельних торгах, а колишньому власнику виплачується ціна їх продажу за вирахуванням витрат, пов’язаних із реалізацією.

Щодо обґрунтованості звернення прокурора до суду колегія суддів наголосила, що уповноважений орган знав про перебування земельних ділянок у власності іноземки, однак належних заходів для захисту інтересів держави не вжив. За таких обставин прокурор мав підстави здійснювати представницькі функції в суді.

Окремо колегія суддів надала оцінку доводам апелянта щодо його процесуального статусу. Суд зазначив, що прокурор не заявляв до товариства жодних матеріально-правових вимог — зокрема, щодо припинення права оренди чи визнання договору оренди недійсним. Тому підстав для залучення апелянта як співвідповідача не було. Водночас рішення у справі могло вплинути на права та обов’язки товариства як орендаря земельних ділянок, що й зумовило його залучення до участі у справі як третьої особи.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, належно оцінив докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Тож підстав для скасування чи зміни рішення суду апеляційна інстанція не встановила.