Оскільки таке судове рішення порушувало право співвласниці спірної земельної ділянки та фактично становило втручання у її право власності на майно, набуте у шлюбі з іноземцем, що є нехтуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів переглянула ухвалу суду першої інстанції, якою задоволено заяву прокурора про забезпечення позову до подачі позовної заяви та накладено арешт на земельну ділянку, що знаходиться в одній із ОТГ неподалік Рівного, а також заборонено органам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, а державним кадастровим реєстраторам вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Подружжя в апеляційних скаргах просило скасувати ухвалу місцевого суду та відмовити заявникові у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, апеляційний суд дійшов висновку про їх задоволення, зважаючи на такі обставини справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149  Цивільного процесуального кодексу України (далі у тексті — ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст. 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.

Як роз’яснив Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 (61-7314св19), при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Що стосується провадження, яке переглянув апеляційний суд, то з матеріалів справи відомо — спірна земельна ділянка, придбана іноземцем у 2019 році, є об’єктом спільної сумісної власності з його дружиною, громадянкою України.

Застосоване місцевим судом забезпечення позову порушувало права апелянтки, як співвласниці земельної ділянки, та фактично становило втручання у право її власності на майно, набуте у шлюбі, що є нехтуванням  вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на те, що оскаржена подружжям ухвала суду попередньої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки ухвалена з недотриманням прав та охоронюваних законом інтересів співвласниці земельної ділянки, яка не є учасником цього судового розгляду, відповідно до ст. 376 ЦПК України вона підлягає скасуванню з постановленням  нового судового рішення — про відмову прокуророві у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2026 року у справі № 570/3413/25 (провадження № 22-ц/4815/1166/26).