До уваги черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду – за червень 2026 року: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_06_2026.pdf

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

– у спорах, що виникають із питань захисту права власності, констатовано, що:

приміщення в багатоквартирному будинку є допоміжним лише за умови, що воно за своїм функціональним призначенням, місцем розташування та способом використання забезпечує експлуатацію будинку або обслуговує більше одного житлового чи нежитлового приміщення. Приміщення, запроєктоване як комора для мешканців, яке не є необхідним для забезпечення життєдіяльності багатоквартирного будинку, не належить до допоміжних і є самостійним нежитловим приміщенням;

наявність у позивача на праві власності іншого житлового нерухомого майна на тимчасово окупованій території України, в якому він не має фактичної та юридичної можливості проживати, як і вчиняти будь-які інші правомочності власника, свідчить про відсутність у нього іншого житла в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Положення п. 5 цього Закону мають тлумачитися як такі, що поширюються на всі території України, щодо яких законодавством установлено правовий режим тимчасової окупації;

– у спорах, що виникають із земельних правовідносин, звернено увагу на те, що  рішення органу місцевого самоврядування про безоплатну передачу земельної ділянки у власність приймається лише за наявності не менше двох третин голосів від загального складу ради, а дробове значення при обчисленні такої кількості округленню в менший бік не підлягає. Прийняття такого рішення за меншої кількості голосів означає відсутність належного волевиявлення власника земельної ділянки, а така ділянка вважається такою, що вибула з комунальної власності поза волею власника;

– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зауважено, що: 

   видача замовнику квитанції до прибуткового касового ордера на підтвердження внесення готівки за договором інвестування в будівництво створює презумпцію прийняття коштів виконавцем. Недоліки оформлення прибуткового касового ордера або перевищення ліміту готівкових розрахунків не спростовують факту внесення коштів і свідчать лише про можливе порушення касової дисципліни;

   у разі односторонньої відмови довірителя від договору доручення за ч. 2 ст. 1008 ЦК України кошти, отримані повіреним за цим договором, підлягають поверненню довірителю, якщо доручення не виконано. Після припинення договору доручення відпадає правова підстава для утримання повіреним таких коштів, що є підставою для застосування ст. 1212 ЦК України;

– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що тренер-викладач дитячо-юнацької спортивної школи є педагогічним працівником, на якого поширюються гарантії ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту». За педагогічним працівником, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток за період до 24 грудня 2023 року;

– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зауважено, що за заперечення одного з батьків зміна прізвища дитини допускається лише за умови встановлення, що вона відповідає найкращим інтересам дитини, з урахуванням виконання кожним із батьків батьківських обов’язків та інших істотних обставин. Збереження окремо проживаючим батьком близьких стосунків з дитиною і участі в її вихованні виключає зміну прізвища, якщо така зміна сприяє відчуженню між батьком і дитиною;

– у справах окремого провадження констатовано, що сам по собі факт проходження військової служби не є автоматичною та безумовною перешкодою для призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи. Можливість реалізації права військовослужбовця бути призначеним опікуном, що в подальшому є / може бути підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, безпосередньо залежить від наявності або відсутності інших осіб, які здійснюють або реально можуть здійснювати таку опіку, тощо;

– щодо застосування норм процесуального права звернено увагу на те, що:

судовий контроль за виконанням рішень щодо боржника-банкрута здійснюється в межах справи про банкрутство. Після відкриття провадження у справі про банкрутство боржника всі майнові спори та вимоги, вирішення яких може вплинути на розмір або склад ліквідаційної маси, підлягають розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство, у тому числі скарги, подані в порядку судового контролю за виконанням судових рішень щодо такого боржника;

учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору у справах, пов'язаних із захистом їхніх соціальних прав, незалежно від процесуального статусу у справі. Пільга зі сплати судового збору, передбачена для учасників бойових дій, поширюється на таких осіб незалежно від того, чи є вони позивачами, чи відповідачами у справі. Покладення обов'язку зі сплати судового збору на учасника бойових дій лише з підстави його процесуального статусу відповідача є неправильним застосуванням п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»;

прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді лише субсидіарно, якщо уповноважений суб’єкт владних повноважень не здійснює або неналежно здійснює їх захист чи якщо такий орган відсутній. Незвернення прокурора до такого органу до подання позову та необґрунтування підстав представництва за ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для залишення позову без розгляду;

– у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС зауважено, що арешт майна боржника є похідним заходом примусового виконання судового рішення, який не може існувати автономно і безстроково за відсутності відкритого виконавчого провадження або реальної можливості виконання рішення. Збереження арешту протягом тривалого часу (понад 10 років) після закінчення провадження та знищення його матеріалів, за умови спливу строків пред’явлення виконавчого документа до виконання, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Верховний Суд