Виконання судового рішення є завершальним етапом судового процесу та важливою складовою захисту прав людини. Саме за примусове виконання рішень судів та інших органів в Україні відповідають державні та приватні виконавці.

До 2016 року примусове виконання рішень в Україні забезпечували виключно органи державної виконавчої служби. Після реформи системи примусового виконання було запроваджено змішану модель, за якої поряд із державними виконавцями у визначених законом випадках працюють і приватні виконавці.

Роз’яснюємо, які ключові відмінності між державними та приватними виконавцями та що спільного в їхній діяльності.

Що спільного?

Державні та приватні виконавці під час здійснення виконавчого провадження діють у межах єдиного правового поля та керуються, зокрема, законами України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приватні виконавці під час здійснення професійної діяльності мають право вживати ті самі заходи примусового виконання рішень, що і державні виконавці (крім застосування до боржника, який має заборгованість зі сплати аліментів, тимчасових обмежень).

Вони можуть накладати арешт на кошти і майно боржника, здійснювати його розшук, звертати стягнення на майно та доходи боржника, вживати інші заходи, визначені законодавством.

Постанови, вимоги та інші документи як державних, так і приватних виконавців є обов’язковими до виконання всіма органами влади, банками, підприємствами та громадянами.

Обидві категорії виконавців зобов’язані неухильно дотримуватись принципів законності, справедливості та неупередженості.

Ключові відмінності

Як державні, так і приватні виконавці уповноважені державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень, водночас, державні виконавці є державними службовцями, а приватні – суб’єктами незалежної професійної діяльності.

Державний виконавець є посадовою особою органу державної виконавчої служби, діє від імені держави і перебуває під її захистом.

Приватним виконавцем може бути громадянин України, який пройшов встановлену законодавством процедуру допуску до професії та склав кваліфікаційний іспит. Свою діяльність з примусового виконання рішень приватний виконавець розпочинає після внесення відомостей про нього до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

Також слід зазначити, що законодавством передбачений перелік рішень, які підлягають виконанню виключно органами державної виконавчої служби. Зокрема, приватні виконавці не наділені повноваженнями виконувати рішення, які стосуються стягнення коштів з держави і на користь держави, про відібрання та передання дитини, про виселення та вселення, про конфіскацію майна, рішення адміністративних судів та Європейського суду з прав людини.

Існують принципові відмінності і в організації діяльності державних та приватних виконавців. Державний виконавець є працівником органу державної виконавчої служби, компетенція якого поширюється на певну адміністративно-територіальну одиницю (район в місті, район в області, місто або область).

Приватний виконавець у межах обраного ним виконавчого округу зобов’язаний організувати офіс, який повинен забезпечувати належні умови для здійснення діяльності з примусового виконання рішень. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

До кого звернутися?

Якщо закон дозволяє виконання рішення як державним, так і приватним виконавцем, особа, на користь якої видано виконавчий документ, може самостійно вирішувати, до кого звернутися для примусового виконання.

У разі звернення до приватного виконавця його можна обрати з числа тих, хто внесений до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення.

Якщо ж законом передбачено, що певна категорія рішень не може виконуватися приватними виконавцями, звертатися необхідно до органів державної виконавчої служби.

Матеріал має інформаційно-роз’яснювальний характер та не встановлює правових норм.

Міністерство юстиції України