Звільнення науки від формальних ритуалів і штучних вимог, змістовне наповнення наукових публікацій, «статус» наукових ступенів і дефляція науки як наслідок низького рівня освіти – про це говорив суддя Верховного Суду к. ю. н., доцент Василь Крат під час круглого столу «Правова наука в Україні – стан та перспективи. Погляд чотирьох поколінь українських цивілістів».

Василь Крат сказав, що погоджується з тезою про девальвацію наукових ступенів в Україні. Зауважив, що якщо раніше наявність наукового ступеня слугувала маркером професійного статусу, то нині про неї дедалі частіше воліють не згадувати. За цим стоїть реальна зміна суспільного сприйняття науки.

Суддя згадав про постанову Кабінету Міністрів України від 19 травня 2023 року № 502 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів», якою дозволили добровільну відмову він наукового ступеня. Механізм був, вочевидь, запроваджений як реакція на виявлення плагіату.

Василь Крат поставив питання: якщо особа роками отримувала надбавки за науковий ступінь, а потім від нього відмовилась, чи не є ці виплати безпідставно набутим майном у розумінні ст. 1215 ЦК України? При цьому про добросовісність набувача виплат у такому випадку навряд чи можна говорити. Логічним наслідком відмови від наукового ступеня, на думку доповідача, мав би бути позов прокурора про повернення безпідставно набутого майна. Але таких випадків чомусь немає. «Чому після публічного повідомлення про відмову від ступеня прокурори не вживають заходів прокурорського реагування?», – запитав він.

Окремо порушувалася проблема втрати наукою самостійної інтелектуальної ролі. Парадокс сучасної ситуації полягає в тому, що правові доктрини формує вже не наука, а судова практика – наука ж здебільшого лише відтворює вже сформульоване. Як приклад Василь Крат навів конструкції фраудаторних правочинів і заборони суперечливої поведінки.

«Якщо зараз дивитися періодику, тези, статті щодо фраудаторних правочинів, то це по суті відтворення постанов касаційного суду», – сказав він. Тобто в наукових публікаціях по суті переказують судові підходи.

Сьогодні саме Касаційний цивільний суд часто задає вектори для подальших наукових досліджень, випереджаючи доктрину. Яскраві приклади – фраудаторні правочини та доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Остання набула такої популярності, що її намагаються застосовувати як «універсальний меч самурая» мало не в кожній справі. При цьому цивілістична література не містить аналізу відповідної проблеми попри те, що виникає багато питань, які потребують глибокого дослідження.

Щодо наукових публікацій Василь Крат критично оцінив мотивацію переважної більшості з них. Їх поява зумовлена не науковою потребою, а формальними вимогами: здобути ступінь, виконати план, заповнити рядок у звіті. Метою стає кількість публікацій, але за цією кількістю немає змісту.

Особливо показовим є те, що тематика таких публікацій часто не пов'язана з реальними проблемами суспільства чи практики. Наука перетворилася на самодостатній ритуал – написати, опублікувати, без жодного зв'язку з тим, що насправді турбує юридичну спільноту і суспільство. Натомість, зазначив Василь Крат, в автора має бути щось, про що він хоче сказати. Якщо цього немає, публікація не має сенсу, незалежно від того, у якому журналі вона вийшла і скільки на неї посилань, тощо.

Окремо обговорили проблему плагіату. Суддя розглядає його не як технічне порушення, а як симптом глибшої культурної проблеми – нездатності суспільства сприймати чужий інтелектуальний продукт як «чужу власність». І це стосується не лише наукових текстів, а й звичайних дописів у соціальних мережах, які копіюють без посилання на автора.

При цьому судові рішення щодо стягнення моральної компенсації за плагіат одиничні. Василь Крат згадав одну зі справ, де особі вдалося стягнути компенсацію, зокрема за моральну шкоду, через незаконне використання автореферату дисертації. Також суддя розповів про випадок, коли справжній автор подав статтю до іноземного журналу, але редакція її відхилила з позначкою «плагіат» і з посиланням на копію його ж тексту. Це унаочнює, до яких абсурдних наслідків призводить системне ігнорування авторських прав у науці.

Однією з першопричин ситуації, яка склалася сьогодні з наукою в Україні, учасники заходу відзначали рівень юридичної освіти. Дефляція науки є не причиною, а наслідком рівня освіти. Суддя зауважив, що сьогодні доступ до літератури практично безкоштовний і необмежений, існує багато онлайн-бібліотек. Однак смартфони та штучний інтелект витісняють самостійне мислення вже на шкільному рівні. Це матиме свої наслідки для науки. Адже проблема не народжується в аспірантурі, вона приходить туди вже сформованою.

Крім того, Василь Крат сказав про системний перекіс у стимулюванні наукової діяльності. Надбавки за науковий ступінь отримують особи, які до науки жодного стосунку не мають, і саме це штучно роздуває кількість формальних «науковців» у гуманітарній сфері. Якщо прибрати матеріальний стимул, вважає суддя, залишаться лише ті, хто займається наукою з внутрішньої потреби. Це і є здорова основа для відновлення реальної наукової спільноти.

Реформування акредитованих журналів, посилення вимог до наукових публікацій, запровадження адміністративних бар'єрів для здобуття наукового статусу – усе це навряд чи є достатнім. Натомість суддя акцентував на важливості розширення академічної свободи, тобто звільнення науки від формальних ритуалів та штучних вимог, і особистої відповідальності кожного, хто претендує на статус науковця. Посилаючись на дигести, суддя нагадав стародавній принцип – «жити чесно». І саме в цьому – фундаментальна умова оздоровлення науки. «Поки не буде усвідомлення цього принципу, в тому числі й у сфері науки, зміни неможливі. Жодна зовнішня реформа не замінить внутрішньої установки на доброчесність», – сказав доповідач.

Захід організований ГО «Цивілістична платформа».

Верховний Суд