Актуальні питання застосування кримінально-процесуального законодавства у сфері захисту бізнесу висвітлив суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Сергій Фомін під час бізнес-форуму «Захист бізнесу: Виклики 2025 року та шляхи їх подолання».

У своїй доповіді спікер акцентував на найбільш чутливих питаннях для суб’єктів господарювання: накладення арешту на майно як захід забезпечення кримінального провадження та обшуки.

Суддя, серед іншого, проаналізував актуальну практику Верховного Суду з цих питань, зокрема постанову об’єднаної палати ККС ВС від 31 травня 2021 року у справі № 646/3986/19 (провадження № 51-3335кмо20). У цій справі ОП ККС ВС дійшла висновку, що рішення слідчого судді щодо повернення клопотання про арешт майна, ухвалене слідчим суддею в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 КПК України, у зв’язку з недотриманням при подачі такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК України, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Також ОП ККС ВС визначила дві групи рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК України в межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур. Першу групу становлять рішення, ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК України (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена цим Кодексом), другу – ухвалені в межах передбаченої КПК України процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Важливою для розвитку правозастосовної практики стала постанова ОП ККС ВС від 15 квітня 2024 року у справі № 554/2506/22 (провадження № 51-4350кмо23). ОП ККС ВС дійшла висновку, що імперативні приписи ч. 4 ст. 132 КПК України є нормами, за якими в КПК України встановлено порядок припинення арешту майна після закриття кримінального провадження і застосування яких у взаємозв’язку з положеннями ч. 1 ст. 170 цього Кодексу скасовує обмеження, застосовані під час досудового розслідування.

Таким чином, у разі закриття кримінального провадження постановою слідчого або прокурора ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно (речові докази) припиняє свою дію, з огляду на що припиняє свою дію і застосоване слідчим суддею позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування відповідним майном. Після закриття слідчим кримінального провадження в порядку, передбаченому законом, речовий доказ перебуває у володінні органу досудового розслідування за відсутності процесуального рішення про арешт майна.

У цій же постанові ОП ККС ВС констатувала, що оскільки ухвала слідчого судді про скасування арешту майна, ухвалена після закриття слідчим кримінального провадження, не передбачена кримінальними процесуальними нормами, суд апеляційної інстанції позбавлений права відмовити в перевірці законності такого рішення, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК України. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення забезпечується на підставі положень статей 124, 129 Конституції України, п.  17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК України.

Крім цього, ОП ККС ВС звернула увагу на застосування положення ч. 9 ст. 100 КПК України, якими визначено, що в разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171–174 цього Кодексу, однак не визначено порядку оскарження судового рішення, постановленого за результатом розгляду цього клопотання. Посилання в ч. 9 ст. 100 КПК України на те, що клопотання розглядається згідно зі статтями 171–174 КПК України, слід сприймати як таке, що свідчить про наявність у суду за результатами такого розгляду відповідних повноважень вирішити питання про долю речових доказів і документів.

Оскільки в ст. 374 КПК України передбачено, що в разі ухвалення вироку суд зобов’язаний вирішити питання щодо речових доказів і документів, таке рішення може бути оскаржене як в апеляційному, так і в касаційному порядку, то, на переконання ОП ККС ВС, аналогічним правом має бути наділена й особа, яка є володільцем або власником майна і право якої на вільне розпорядження, користування чи володіння цим майном було обмежено під час досудового розслідування, а  кримінальне провадження при цьому – закрито слідчим або прокурором.

А в постанові від 24 жовтня 2022 року у справі № 456/3303/21 (провадження № 51-5257кмо21) ОП ККС ВС дійшла висновку, що ухвала суду про накладення арешту на майно, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України, не підлягає окремому апеляційному оскарженню. В силу ч. 2 ст. 392 КПК України ухвалу судді (суду) про арешт майна може бути переглянуто під час апеляційного оскарження вироку у відповідному кримінальному провадженні, а також скасовано в порядку ст. 174 КПК України. Це свідчить про те, що чинне законодавство не виключає можливість перегляду відповідної ухвали судді (суду), але визначає певні межі для її реалізації.

Захід організовано ЮК «АРМАДА».

Фото надали організатори.

Верховний Суд