Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Дмитро Лук’янов: суддя не може мати громадянство іншої держави

06 жовтня 2022, 15:15

Щодо проблеми наявності у судді громадянства іншої країни висловився член Вищої ради правосуддя Дмитро Лук’янов під час круглого столу на тему «Колаборація як виклик судовій системі», присвяченого пошуку механізмів належного реагування на прояви колабораціонізму в судовій системі.

Дмитро Лук’янов зауважив, що існує певна юридична прогалина щодо процедури реагування на наявність у судді громадянства іншої країни у вітчизняному законодавстві.

Пропонуємо до уваги повний текст виступу Дмитра Лук’янова

Для розуміння суті проблеми ми маємо розуміти конституційно-правову матерію цього питання. Громадянство – це особливий політико-правовий зв’язок між особою і державою, що виявляється в їхніх взаємних правах та обов’язках. Таким чином, громадянин має перелік обов’язків перед державою, громадянином якої він є: підкорятися її владі, дотримуватися законодавства держави, сплачувати податки, служити у збройних силах тощо. Якщо особа стає громадянином двох або більше держав, її обов’язки перед однією державою неминуче входять у непереборні протиріччя з обов’язками перед іншою. Класичним прикладом такого протиріччя сьогодні є захист держави – не можна одночасно захищати територіальну цілісність, державний суверенітет і національну безпеку України та російської федерації.

Важливо пам’ятати, що громадянство – це право, а не обов’язок особи. Українська держава визнає право громадянина змінити своє громадянство відповідно до Загальної декларації прав людини, але за загальним правилом лише за умови виходу з українського громадянства. Набуття іншого громадянства зумовлює зміну правового статусу особи.

Законодавство переважної більшості держав світу виходить із невизнання подвійного (множинного) громадянства, оскільки воно створює значні політичні та юридичні проблеми у практиці міждержавних відносин (нагадаємо, що поширеною практикою є виправдування агресії турботою про своїх громадян на території іншої держави).

Країни-члени Ради Європи 6 травня 1963 року підписали Конвенцію про скорочення випадків множинного громадянства, в якій множинне громадянство та його правові результати розглядаються як негативна колізія між законодавством кількох держав.

Враховуючи, що громадянство – це політико-правовий зв’язок, кожна держава створює власний механізм набуття та припинення громадянства, який відображає історичні, соціальні та культурні особливості становлення кожної нації. В Україні відбувається процес становлення власної доктрини громадянства.

Наразі одним із не врегульованих повною мірою проблемних питань є питання набуття суддями України громадянства іншої держави. Стаття 4 Конституції України визначає, що в Україні існує єдине громадянство. Принцип єдиного громадянства означає, зокрема, що громадянин України не може мати громадянство іншої держави. Вимога статті 127 Конституції України, згідно з якою на посаду судді може бути призначений громадянин України, означає, що він не може мати іншого громадянства та, відповідно, обов’язки перед іншою державою.

Інші статті Конституції України перебувають у системному зв’язку із цими вимогами. Стаття 126 Конституції України передбачає, що повноваження судді припиняються, зокрема, у разі припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави. Проте Конституцією та законодавством України не повною мірою врегулювано питання, яким саме чином припиняються повноваження судді, ким вони припиняються та за якою процедурою.

Склалася певна юридична практика, відповідно до якої голова суду видає наказ про відрахування зі штату суду судді, який здобув іноземне громадянство. Проте складність цієї ситуації полягає у, зазвичай, спірності наявності юридичного факту отримання іншого громадянства. Згідно з дипломатичною практикою одна держава не повідомляє про громадянство своїх громадян іншу державу, тим більше у стані війни з нею. Проте, якщо факт громадянства підтверджений іншими доказами, які не викликають сумнівів, голова суду може видавати наказ із посиланням на відповідний юридичний факт.

На мою думку, для повного усунення цієї юридичної прогалини доцільно закріпити такі повноваження за Вищою радою правосуддя. Це може бути зроблено двома шляхами:

внесенням змін до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо права Вищої ради правосуддя припиняти повноваження судді в разі набуття громадянства іншої держави та закріпленням відповідної процедури;

внесенням змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 54 якого встановлено вимоги щодо несумісності посади судді, а саме доповненням цієї статті вимогою щодо несумісності посади судді з набуттям громадянства іншої держави. Процедура порушення правил несумісності врегульована статтею 126 Конституції України, статтею 121 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та главою 17 Регламенту Вищої ради правосуддя.

Необхідно пам’ятати, що ця проблема може бути також розв’язана шляхом застосування процедури припинення громадянства України, наслідком якої буде припинення повноважень судді, проте це є виключним повноваженням Президента України.

Вища рада правосуддя