Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Дискреція забезпечує індивідуалізацію та справедливість вирішення адміністративних справ – Наталія Блажівська

04 серпня 2021, 11:42

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Наталія Блажівська виступила з доповіддю на тему «Дискреція в адміністративному судочинстві» під час онлайн-курсу із судової практики, проведеному 2 серпня 2021 року освітньою платформою для юристів «Leadership in Law».

Спікерка нагадала, що адміністративні суди створені й діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Це закріплено у ст. 125 Конституції України. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень і владних управлінських функцій. Водночас варто пам’ятати, що будь-яке управлінське рішення стосовно особи, ухвалене суб’єктом владних повноважень незалежно від способу прийняття, рівня і місця органу у відповідній системі, правових підстав, мотивів, способу та форм ухвалення, підлягає судовому контролю.

Наталія Блажівська акцентувала, що на законодавчому рівні поняття дискреції не закріплено, але це питання вивчало багато науковців. За виробленою вченими методологією, дискреційні повноваження розуміють як сукупність прав та обов’язків суб’єкта на власний розсуд визначати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів рішення, кожне з яких є правомірним. При цьому дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права).

За словами судді, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально й не мають обов’язкового характеру, однак є дуже важливими для національної практики, зокрема для надання змістового тлумачення та розширення принципів, закладених у ч. 2 ст. 2 КАС України, які встановлюють вимоги, зокрема, й для реалізації дискреційних повноважень.

До практики ЄСПЛ можна звертатися у разі відсутності чітких меж дискреційних повноважень адміністративного органу. Наприклад, можна застосовувати трискладовий тест: чи було втручання передбачене законом; чи переслідувало воно легітимну мету; чи було необхідним у демократичному суспільстві.

Практика Верховного Суду, як зауважила лекторка, дає змогу зробити висновки, що для перевірки, чи діяв орган на підставі та в межах своїх повноважень, доцільно з’ясувати, серед іншого, таке: чи є ці повноваження дискреційними; якщо так, то чи їх реалізація (нереалізація) може бути об’єктом судового контролю, чи ж дискреція адміністративного органу має виключний характер; якщо реалізація дискреційних повноважень може зазнати судового втручання для захисту порушених прав особи, то чи переслідував орган легітимну мету, чи діяв прозоро і в якомога послідовніший спосіб; чи дотримав процедурні гарантії; чи належно вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; необ’єктивним або явно несправедливим.

Наталія Блажівська зазначила, що завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, адже вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб’єктом. Такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам адаптуватися до мінливих обставин і пріоритетів. Також дискреція дає змогу максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи, особливо під час їх зважування з публічним інтересом.

«Обрання конкретного способу захисту покладає на суд обов’язок скористатися власною дискрецією з дотриманням основних засад судочинства», – звернула увагу суддя. Суд може зобов’язати орган (посадову особу) повторно розглянути заяву (звернення) лише в тому разі, якщо є підстави вважати, що розгляду порушеного питання, з яким звернулася особа, не відбулося через те, що:

  • заява (звернення) була розглянута не уповноваженим суб’єктом владних повноважень (без повноважень або з перевищенням повноважень);
  • розгляд відбувся не в порядку, визначеному законом, тобто коли є підстави вважати, що розгляд як такий не відбувся або відбувся із суттєвими порушеннями, що вплинули на ухвалене органом владних повноважень рішення.

Як приклад вона навела практику КАС ВС. У справі № 825/2228/18 суд установив, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки в разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов’язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства – прийняти рішення про задоволення заяви.

Велика Палата ВС також неодноразово розглядала питання щодо дискреційних повноважень. Попри те, що практика дещо відрізняється з огляду на конкретні обставини кожної справи, взагалі вона є послідовною.

Суддя детально зупинилася на видах дискреції, вимогах до її застосування, стандартах і рекомендаціях Ради Європи, а також проаналізувала питання дискреції у практиці іноземних судів, адже саме з нею слід звіряти підходи національних судів.

Із презентацією Наталії Блажівської можна ознайомитися тут.

Верховний Суд