Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сергій Погрібний виступив із лекцією на тему «Практика Верховного Суду у кредитних спорах (цивільна юрисдикція)» в рамках організованого юридичним порталом «Ratio Decidendi» та журналом «Право України» практикуму «Кредитні спори: практика ЄСПЛ та Верховного Суду», що відбувся 30 липня 2021 року в онлайн-режимі.

Доповідач ознайомив із правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у рішеннях, ухвалених цього року.

Зокрема, Сергій Погрібний навів правові позиції, зроблені у постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 1 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20), яка стосується заміни сторони виконавчого провадження у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У цій справі вже після постановлення судового рішення про звернення стягнення на квартиру, яка перебувала в іпотеці, іпотекодавець подарував цю квартиру. Невдовзі позичальник помер. Суд видав виконавчий лист, з виконання якого приватний виконавець відкрив провадження і звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження на нового власника квартири.

КЦС ВС з’ясував дійсний зміст ст. 23 Закону України «Про іпотеку» та дійшов висновку, що відповідно до цієї правової норми до нового власника іпотечного майна перейшли всі права та обов’язки іпотекодавця за іпотечним договором, у тому обсязі й на тих умовах, на яких вони належали іпотекодавцю на момент укладення цього договору, у тому числі права й обов’язки боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для заміни боржника у виконавчому провадженні.

Сергій Погрібний звернув увагу і на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати ВС від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), у якій Суд визначив, у яких випадках та за яких умов обтяження не переходять до нового власника майна.

Ця справа розглядалася господарськими судами. За обставинами справи іпотекодавцем виступав підприємець, який збанкрутував, і обтяжену квартиру продали на аукціоні. Надалі іпотечна квартира ще кілька разів відчужувалася.

Верховний Суд указав, що в результаті продажу квартири на публічних торгах у межах процедури банкрутства іпотека припинилася.

Також доповідач навів інші важливі правові висновки, викладені в цій постанові. Зокрема, про те, що за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Крім того, доповідач навів правові позиції Верховного Суду в рішеннях щодо стягнення коштів за договором позики. Так, у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21) ВП ВС вирішено питання щодо правомірності встановлення плати за користування коштами у твердій грошовій сумі.

Суд дійшов висновку, що визначення плати за користування позикою у твердій грошовій сумі є правомірним. ВП ВС обґрунтувала свою позицію тим, що якщо сторони встановили плату за користування позикою у процентному співвідношенні до її суми, то це дозволяє обчислити розмір такої плати у твердій сумі на час, коли цю плату потрібно внести. Якщо ж сторони встановили таку плату у твердій сумі на час, коли її слід внести, то це дозволяє зробити зворотний розрахунок і визначити розмір плати за користування позикою у процентному відношенні до суми позики. Отже, способи визначення такої плати у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними).

Доповідач також розповів про практику Верховного Суду щодо вирішення спорів з приводу поруки. Зокрема, він навів постанову КЦС ВС від 3 березня 2021 року у справі № 522/799/16-ц (провадження № 61-2887св20) щодо способів визначення моменту настання обов’язку у позичальника достроково виконати основне зобов’язання.

Суд зазначив, що, як правило, такі умови визначаються сторонами у договорі, сторони кредитних договорів на власний розсуд можуть визначити певні конкретні умови виникнення права вимоги щодо настання строку повернення кредиту у повному обсязі.

Сергій Погрібний звернув увагу й на постанову ВП ВС від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), в якій зроблено висновок, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише тоді, якщо третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно.

Із презентацією Сергія Погрібного можна ознайомитися тут.

Верховний Суд