22 липня 2021 року суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Ольга Булейко провела вебінар «Огляд судової практики ККС ВС щодо визнання доказів недопустимими», який був організований Верховним Судом, Асоціацією правників України та Асоціацією розвитку суддівського самоврядування України.

Висвітлюючи питання щодо критеріїв визнання доказів недопустимими, Ольга Булейко зауважила, що в одному із судових рішень ККС ВС (постанова від 7 червня 2018 року у справі № 718/1497/16-к) ідеться про те, що кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає суду право вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості в порядку, визначеному ст. 89 КПК України.

При цьому у ч. 1 ст. 87 цього Кодексу зазначається, що обов'язковою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отримання доказів завжди зумовлене вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Із системного аналізу норм кримінального процесуального закону вбачається, що вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права та основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.

Спікерка також розповіла про застосування принципу безпосередності дослідження доказів. Так, у постанові від 27 червня 2019 року (справа № 235/6552/15-к) колегія суддів ККС ВС вказала, що відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, і не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому з огляду на принцип безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не були досліджені при апеляційному перегляді вироку.

ККС ВС дійшов висновку, що в цьому кримінальному провадженні була порушена засада безпосередності дослідження доказів. Недотримання її судом, якщо виходити зі змісту ч. 2 ст. 23 та статей 86, 94 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом.

Ольга Булейко акцентувала на питанні про недопустимість доказів, отриманих із порушенням правил підслідності, передбачених ст. 216 КПК України. Зокрема, вона навела як приклад постанову у справі № 640/5023/19, у якій об'єднана палата ККС ВС зробила висновок, що в разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснити досудове розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК України, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матимуть місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК України та порушення вимог статей 214, 216 КПК України. Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.

Крім того, наголосила доповідачка, перевірку постанови, ухваленої прокурором на підставі ст. 110 КПК України, щодо зміни підслідності у разі неефективного розслідування справи органом здійснює суд.

Суддя ККС ВС звернула увагу на важливість оцінки доказів у кримінальному провадженні (ст. 94 КПК України) та навела приклади судових рішень ККС ВС, які стосуються цього питання: проведення поверхової перевірки особи як превентивного поліцейського заходу, в результаті чого фактично здійснюється обшук особи (постанова ККС ВС у справі № 758/13581/15-к); особистий обшук під виглядом огляду місця події (постанова ККС ВС у справі № 236/2029/16-к); проведення огляду місця події не за місцем події (постанова ККС ВС у справі № 127/12150/16-к) та ін.

Також суддя окреслила питання щодо дотримання принципу диспозитивності, збирання доказів уповноваженими особами; забезпечення прав сторін на допит свідків; оцінки доказів, процесуальним джерелом яких є висновок експерта; оцінки доказів, отриманих під час проведення слідчого експерименту, а також відповіла на запитання учасників заходу.

Відео вебінару «Огляд судової практики ККС ВС щодо визнання доказів недопустимими» можна переглянути за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=lbSvrR_VBJ0.

Із презентацією Ольги Булейко можна ознайомитися за посиланням.

Верховний Суд