Секретар судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності‚ а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Володимир Селіваненко взяв участь в онлайн-практикумі «Захист прав інтелектуальної власності: юридична доктрина, особливості проведення судових експертиз та практика Верховного Суду», який відбувся 28 травня. Суддя розповів про практику ВС у питаннях захисту прав інтелектуальної власності.

За словами Володимира Селіваненка, судова практика цієї категорії спорів свідчить про те, що підставами для звернення до суду за захистом прав інтелектуальної власності здебільшого є: визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг (торговельну марку) чи міжнародної реєстрації ТМ, дострокове припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг, визнання недійсним патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок, припинення порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності та зобов’язання знищити контрафактну продукцію.

Специфікою вирішення спорів, пов’язаних з інтелектуальною власністю, є те, що вони зазвичай стосуються спеціальних питань, які вимагають особливої компетенції суддів у різних галузях науки, що зумовлює необхідність залучення фахівців-експертів. «При дослідженні винаходів, формул, лікарських засобів абощо виникають дійсно складні питання, які потребують фахових, ґрунтовних, мотивованих висновків. Результат оцінки висновку експерта відображається в судовому рішенні», – зазначив суддя і додав, що експертиза відіграє важливу роль у господарському процесі під час доказування обставин особами, які беруть участь у справі з метою обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

«Ініціюючи призначення судової експертизи, особливу увагу потрібно приділяти обґрунтуванню необхідності її проведення, а також питанням, які будуть поставлені експертам. Важливим моментом є те, що предметом висновку експерта не можуть бути питання права, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду», – зауважив Володимир Селіваненко.

Експертний висновок має відповідати вимогам, визначеним у ст. 98 ГПК України, та оцінюватися з урахуванням вимог ст.104 цього Кодексу, відповідно до якої висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, передбаченими в ст. 86 ГПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Доповідач наголосив: «Вирішуючи спори, пов’язані з визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг із підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з’ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема, чи займає певний елемент домінуюче положення у зображенні знака, чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком, які частини зображення є тотожними з іншим зображенням, чи є знаки схожими настільки, що їх можна сплутати, тощо) господарському суду необхідно, якщо схожість не має очевидного характеру, призначити судову експертизу, не перебираючи на себе непритаманні суду функції експерта». Відповідні правові висновки неодноразово викладалися у постановах КГС ВС.

Як приклад лектор навів постанову від 15 липня 2019 року у справі № 910/18587/16, у якій КГС ВС зазначив, що суди попередніх судових інстанцій оцінили висновки експертиз відповідно до ст. 104 ГПК України з погляду пересічного споживача. КГС ВС зробив такий висновок: «Схожість до ступеня змішуваності базується на загальному враженні, що створюють знаки для товарів і послуг. Графічного елемента достатньо, щоб виключити схожість. Ступінь фонетичної схожості протиставлених у справі знаків для товарів і послуг у цьому разі є менш важливим фактором, оскільки під час купівлі товару споживач зазвичай візуально сприймає знак, що позначає товари. Споживач сприймає упаковку та не аналізує окремо слова».

Верховний Суд