13 квітня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу за позовом громадянина, який оскаржив рішення Комісії Міністерства охорони здоров’я України з питань направлення на лікування за кордон про відмову взяти його на облік, направити на лікування та оплатити його за рахунок коштів державного бюджету.

Колегія суддів КАС ВС погодилася із висновками судів попередніх інстанцій, які зобов’язали Комісію МОЗ повторно розглянути питання щодо прийняти рішення про взяття позивача на облік з метою направлення на лікування за кордон.

Суд указав, що аналіз норм права свідчить про те, що єдиною умовою для прийняття такого рішення є неможливість надання необхідної медичної допомоги закладами охорони здоров'я України, що підтверджується висновком групи експертів МОЗ.

(Постанова КАС ВС від 13 квітня 2021 року у справі № 640/1614/19)

14 квітня Касаційний господарський суд у складі ВС визнав недійсним укладений між Управлінням освіти виконкому Полтавської міськради і ТОВ «Полтавський стрілецький клуб» договір суборенди приміщення тиру, розташованого у гімназії, та зобов’язав це товариство звільнити й повернути балансоутримувачу зазначене приміщення.

Приписами ч. 5 ст. 63 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» (в редакції, чинній на час укладення договору суборенди; втратив чинність у зв’язку з прийняттям 5 вересня 2017 року Закону України № 2145-VIII «Про освіту») було встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов’язкове використання об’єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов’язаність із навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неналежність цього приміщення до об’єкта освіти. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 905/1266/17, від 10 квітня 2018 року у справі № 906/165/17, від 4 липня 2018 року у справі № 902/653/17.

Отже, договір суборенди укладений з порушенням вимог ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», що є підставою для визнання його недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства.

(Постанова КГС ВС від 14 квітня 2021 року у справі № 917/782/20)

Того ж дня Касаційний цивільний суд у складі ВС скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі за позовом про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно.

Місцевий суд визнав позивача сином спадкодавця, а отже й спадкоємцем першої черги за законом. Апеляційний суд відкрив провадження за скаргою відповідачки та задовольнив її клопотання про зупинення провадження, обґрунтоване тим, що судом в іншій справі розглядається її позов до спадкодавця про визнання майна спільною сумісною власністю, оскільки суд визнав факт їх спільного проживання зі спадкодавцем із 1984 року.

КЦС ВС мотивував своє рішення тим, що апеляційний суд, зазначивши конкретну іншу справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, не вказав об’єктивних обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі про встановлення факту та визнання права власності на спадщину, в якому має бути, зокрема, встановлений склад спадщини, виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити та оцінити при розгляді цієї справи наявність обставин (фактів), якими позивач обґрунтовував свої вимоги про встановлення факту та визнання права власності на спадщину.

Крім того, КЦС ВС указав, що, зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи.

Тож суд касаційної інстанції скасував попереднє рішення й направив справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

(Постанова КЦС ВС від 14 квітня 2021 року у справі № 663/1673/18)

Верховний Суд