Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу за позовом фізичної особи до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яка оскаржила наказ відповідача про скасування права на початок виконання будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення та реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Позивачем (замовник будівництва) через електронний кабінет було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об’єктів, що за класом наслідків належать до незначних (СС1), та декларацію про готовність до експлуатації об’єкта, які зареєстровано автоматично за допомогою програмних засобів ведення реєстру. Водночас відповідачем установлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником 1/2 об’єкта, проте повідомлення подано щодо реконструкції всього об’єкта, що за висновками відповідача свідчить про порушення вимог ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ст. 23 Закону України «Про архітектурну діяльність». Зазначене стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд зазначив, що згідно з абз. 2 п. 13 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Про деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», у разі подання повідомлення через електронний кабінет внесення до реєстру інформації, зазначеної в повідомленні, здійснюється в день його надходження автоматично за допомогою програмних засобів ведення реєстру.

В аналогічному порядку здійснюється реєстрація декларації про готовність об’єкта до експлуатації (абз. 3 п. 18 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою КМУ від 13 квітня 2011 року № 461).

Водночас суд урахував, що відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт – акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Зі змісту статей 5, 7 та 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» судом установлено, що електронна форма документа з обов’язковими реквізитами має таку саму юридичну силу, що й документ, створений у письмовій формі, крім випадків, визначених законом.

При цьому, за змістом абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про адміністративні послуги», адміністративні послуги можуть надаватися в електронній формі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об’єкта до експлуатації через електронний кабінет замовника здійснюється в результаті надання органом ДАБІ адміністративної послуги у сфері містобудування в електронній формі, то відповідно рішення про таку реєстрацію, прийняте в автоматичному порядку за допомогою програмних засобів, є індивідуальним актом суб’єкта владних повноважень, а тому такий акт вичерпує свою дію фактом виконання.

Постанова Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20 (адміністративне провадження № К/9901/30126/20).

Верховний Суд