Про виключні підстави позбавлення батьківських прав пояснює Ольга Саланда, суддя-спікер Малинського районного суду Житомирської області.

На міжнародно-правовому рівні дитинство є однією з головних правових цінностей, що не раз підкреслювалося у міжнародних актах.

У частині 3 статті 51 Конституції України вказано, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Разом з тим, у державі існують певні проблеми, пов’язані з неналежним виконанням батьками своїх обов’язків з виховання дітей, а також із застосуванням до таких батьків заходів відповідальності.

Класичним прикладом юридичної відповідальності батьків за неналежне виконання обов’язків з виховання дітей є позбавлення їх батьківських прав.

13 січня 2021 року Малинським районним судом Житомирської області було розглянуто цивільну справу за позовною заявою П. до К., третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської областіпро позбавлення батьківських прав. Позов задоволено з тих підстав, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов’язків по відношенню до неповнолітньої дитини та не заперечував проти позбавлення батьківських прав.

Слід зазначити, що позбавлення батьківських прав може застосовуватись виключно на підставах та в порядку, визначених чинним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Якщо перша підстава, передбачена статею 164 СК України, не потребує пояснення, то інші підстави потрібно розглядати більш ретельно та з’ясовувати усі обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїх обов`язків.

Особливої уваги держави і суспільства вимагають випадки, коли існує насильство в сім’ї щодо дитини.

Згідно з частиною 2 статті 52 Конституції України, будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Щодо четвертої підстави, передбаченої статею 164 СК України, – хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.

Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.

Відповідно до статті 32 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку. Держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, щоб забезпечити здійснення цієї статті. 3 цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема: а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу; б) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці; в) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.

Що стосується шостої підстави позбавлення батьківських прав, то при розгляді в суді справи предметом доказування буде виступати: факт засудження батьків за вчинення умисного злочину, факт набрання обвинувальним вироком суду законної сили, спрямованість злочину проти дитини. У даному випадку єдиним доказом для позбавлення батьківських прав є вирок суду, що набрав законної сили

Законодавством визначені не тільки підстави, а й наслідки позбавлення батьківських прав. Так, відповідно до статті 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми; 4) не може бути опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Позбавлення батьківських прав розглядається як надзвичайний захід і одночасно є способом захисту прав дитини, прав одного з батьків, якщо невиконання батьківських обов’язків має місце з боку другого з батьків.

Позбавлення батьківських прав носить також виховний характер, що дає змогу іншим батькам переосмислити відносини з дітьми і стати на шлях виправлення задля збереження повноцінної сім’ї.

Враховуючи все вищевикладене, безумовно, позбавлення батьківських прав є особливою категорією судової справи, якій повинна приділятися особлива увага, адже, в першу чергу, ухвалюючи рішення, суддя вирішує долю дитини.