Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду направив на новий апеляційний розгляд кримінальне провадження щодо особи, котрій був призначений штраф за те, що вона з двома іншими особами, які не були обізнані про її злочинний умисел, незаконно (зайшли під виглядом працівників газової служби) проникла до квартири, де мешкав її колишній чоловік, і відкрито викрала майно, вважаючи, що має на нього право.

Орган досудового розслідування обвинувачував цю особу у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з проникненням у житло та вчиненому в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 186 КК України). Районний суд, з яким погодився апеляційний суд, перекваліфікував її дії на самоправство (ст. 356 КК України).

У касаційних скаргах як прокурор, так і потерпілий зазначили про неправильну кваліфікацію судом дій винної. Колегія суддів ККС ВС погодилася з цими доводами прокурора та потерпілого з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, хоч і зазначив у судовому рішенні всі доводи потерпілих та прокурора, належних відповідей на них не надав. Зокрема, апеляційний суд підтримав висновки місцевого суду щодо відсутності умислу засудженої на викрадення чужих речей, проте не перевірив доводів апеляційних скарг стосовно того, що винна проникла в чужу квартиру, куплену її свекром, у якій вона хоч і проживала деякий час, однак ні вона, ні її колишній чоловік не були її власниками.

Залишилися без уваги й доводи про дату розірвання шлюбу, оскільки відповідно до судового рішення шлюб між подружжям розірвано в жовтні 2016 року (події злочину відбувалися в березня 2017 року), зі змісту якого вбачається, що сторони мають невирішений спір стосовно проживання дітей, однак у рішенні не зазначено, що вони мають невирішений спір про розподіл майна. Крім того, як видно з показань потерпілого, особа пішла з квартири ще за рік до подій злочину і забрала свої речі. Упродовж року в неї не виникало питань щодо розподілу майна з потерпілим.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки доказам, а вдався до цитування понять кримінального права щодо відсутності умислу в особи на заволодіння чужим майном, хоча матеріали кримінального провадження містять докази, що викрадене майно не належить засудженій і вона це розуміла.

Тобто зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, не проаналізував доводів апеляційних скарг, а послався на показання винної в частині того, що вона мала намір винести з квартири лише майно, набуте в період шлюбу, тобто спільне майно, без належної аргументації на доводи прокурора.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що має сумніви про доведеність вини особи та що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом точної суми винесених грошових коштів, проігнорувавши при цьому доводи апеляційних скарг, а саме розрахунки щодо офіційної зарплати потерпілого, в яких зазначено певні суми його доходу.

Отже, припущення, на яких суд апеляційної інстанції ґрунтував своє рішення, є недопустимими та вказують на порушення вимог ст. 370 КПК України, що призвело до необґрунтованого висновку суду про перекваліфікацію дій особи з ч. 5 ст. 186 на ст. 356 КК України.

Висновки суду апеляційної інстанції без належної оцінки доказів є сумнівними та суперечливими, а тому потребують ретельної перевірки під час нового апеляційного розгляду.

Крім того, ККС ВС визнав належними доводи прокурора та потерпілої сторони щодо незаконного складу суду, який розглядав апеляційні скарги, оскільки одна із суддів брала участь у кримінальному провадженні як під час досудового розслідування, так і під час перегляду вироку місцевого суду по суті. Отже, ухвала апеляційного суду була прийнята незаконним складом суду, що є безумовною підставою для скасування постановленого щодо особи судового рішення.

Постанова ККС ВС у справі № 750/808/18 (провадження № 51-1174км20) − http://reyestr.court.gov.ua/Review/91680751

Верховний Суд