Блог Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Андрія Пасічника для "Юридичної практики"

Динаміка потреби нових суддів

Спочатку проаналізуємо теперішній стан кадрового наповнення системи і реальний рівень спроможності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Також необхідно чітко розуміти, яку маємо потребу у нових суддях. Яка динаміка цієї потреби прогнозується хоча би у найближчому році, а краще у перспективі 3–5 років? При цьому важливо чітко диференціювати інстанції. Оскільки процедури заповнення вакантних посад значно відрізняються, методологічно не правильно узагальнювати всі вакансії і шукати єдині шляхи виходу з кадрової кризи і для місцевого суду, і для Верховного Суду.

У цьому аспекті варто навести статистичну інформацію щодо співвідношення призначених і звільнених суддів. У розрахунок не включено інформації про рекомендування на посади суддів, які втратили повноваження у зв’язку із закінчення 5-річного терміну.

Факт перший, у 2024 році в суди було рекомендовано на 105 суддів більше, ніж звільнено.

Факт другий, у середньому за рік із місцевих судів з різних підстав звільняється 187 суддів. Однак фактична втрата суддів першої інстанції дещо більша. Це обумовлено триваючим конкурсом в суди апеляційної інстанції. До прикладу, із 178 рекомендацій на призначення в суди апеляційної інстанції, наданих Комісією у 2025 році, 141 стосувалось суддів місцевих судів. Це суттєва додаткова причина відтоку кадрів. Наразі в конкурсі в апеляційні суди другої групи беруть участь 256 суддів місцевих судів, третьої групи – 169 суддів місцевих судів. Очевидно, не всі вони будуть рекомендовані, однак можна спрогнозувати, що середній річний відтік кадрів – 187 суддів, збільшиться у 2026 році приблизно на 200, а в 2027 на 100 – 130.

Факт третій, у середньому за рік із апеляційних судів звільняється 81 суддя.

Факт четвертий, у 2024 році в місцеві суди було рекомендовано майже в два рази більше осіб, ніж звільнено. Це результат завершення Комісією добору, який розпочато ще у 2017 році. У 2025 році в суди апеляційної інстанції було рекомендовано майже втричі більше суддів, ніж звільнено. А це результат триваючого конкурсу в суди апеляційної інстанції.

Факт п’ятий, за вказані роки жодної рекомендації на призначення до Верховного Суду, хоча звільнення відбуваються регулярно.

Ці дані є підставою для абсолютно очевидного висновку — оскільки відтік кадрів явище перманентне, то і конкурси в суди всіх інстанцій мають відбуватись щороку, тобто перейти в категорію регулярних процесів. Конкурс має стати рутинною процедурою, а не олімпійськими іграми, яких всі чекають умовні 4 роки. Отже, Комісія має організувати свою роботу таким чином, щоб забезпечити поповнення судів усіх інстанцій кожного року такою кількістю нових суддів, яка буде як мінімум більшою за кількість звільнених.

І цей же висновок справедливий щодо Вищого антикорупційного суду, Спеціалізованого окружного адміністративного суду та Спеціалізованого апеляційного адміністративного суду. Архітектура наповнення кадрами цих судів також має передбачати систематичні конкурси. Помилково думати, що ми один раз проведемо конкурс і на довгі роки забудемо про необхідність поповнювати штати судів. Як мінімум, систематичні конкурси до Верховного Суду постійно мотивуватимуть суддів переходити у касаційну інстанцію. Отже, модель залучення незалежних експертів до проведення конкурсів до згаданих судів має бути трансформована таким чином, щоб забезпечувалось регулярне її застосування.

Наразі конкурси не проводяться на регулярній основі. Однак причини та шляхи вирішення цієї проблеми — тема окремого допису. Згодом обов’язково поділюсь своїми думками з цього приводу.

Хтось може сказати, що я дещо маніпулюю цифрами, оскільки добір тривав з 2017 року, а результат ми побачили лише у 2024. Аналогічно конкурс до апеляційних судів було оголошено у вересні 2023 року, перші рекомендації з’явилися лише у 2025, а загалом конкурс триватиме до 2027 року. Отже, Комісія не здатна забезпечити хоча би баланс між звільненими і призначеними суддями.

Це не так. Проаналізуємо перебіг триваючого добору і конкурсу в апеляційні суди. До того ж, це дозволить зрозуміти які були стартові позиції, що ми вже змінили і який потенціал маємо.

Як Комісія збільшила спроможність проводити конкурси

Конкурс в суди апеляційної інстанції оголошено 14 вересня 2023 року. Кандидати подавали документи протягом грудня 2023 року. Тримісячний розрив обумовлювався переважно двома факторами: необхідністю поширення інформації про конкурс з метою залучення якомога ширшого кола учасників, а також підготовкою спеціального програмного забезпечення, що надало можливість приймати заяви кандидатів в електронній формі.

У січні 2024 року розпочато роботу з опрацювання поданих пакетів документів й ухвалення рішень про допуск до кваліфікаційного іспиту. Всього членами Комісії було проаналізовано документи від 2076 кандидатів. Цей етап було завершено у травні 2024 року. Його тривалість обумовлена кількістю заяв, необхідністю формувати нову практику кваліфікації тих чи інших обставин, що впливали на рішення, переглядом рішень Комісії у разі їх оскарження.

Зафіксуємо. Питання допуску щодо 2076 осіб було вирішено за 5 місяців.

Кваліфікаційний іспит тривав з жовтня 2024 року до лютого 2025 року. До цього етапу було допущено 1841 кандидата. Пауза у процедурі з травня до жовтня була обумовлена одразу кількома причинами: потрібен був час на ухвалення Комісією необхідних локальних актів, розробку і рецензування кількох тисяч тестових завдань, десятків практичних завдань, закупівлю і введення в експлуатацію програмного забезпечення, необхідного для проведення тестування, закупівлю проєктом міжнародної технічної допомоги послуг із проведення тестування когнітивних здібностей тощо.

Зафіксуємо. Кваліфікаційний іспит для 1841 кандидата тривав 5 місяців.

Окремо виділимо етап перевірки практичних завдань. Всього в цьому конкурсі членам Комісії потрібно було перевірити 2234 роботи. Перевірка, розпочата одразу після написання робіт першою групою конкурсантів, тривала близько двох місяців. Кожна робота перевірялась трьома членами Комісії. Тобто поки наступні групи конкурсантів писали практичне завдання, роботи перших груп вже перебували на перевірці.

Наступним етапом стало проведення спеціальної перевірки. Комісія діяла максимально ефективно, тому цю процедуру розпочато одразу після закінчення перевірки практичних робіт кандидатів із певної спеціалізації. Тобто спеціальна перевірка кандидатів адміністративної юрисдикції тривала, а члени Комісії у цей час закінчували перевіряти роботи із господарської спеціалізації. Аналогічно була розподілена  загальна спеціалізація — на 3 групи судів. Поки тривала спеціальна перевірка першої групи, Комісія перевіряла практичні роботи другої. Також слід зауважити, що на той час існувала загальнодержавна проблема тривалості спеціальних перевірок. Стосовно однієї особи ця процедура могла тривати кілька місяців. Комісія ж організувала проведення спеціальної перевірки щодо, наприклад, 150 кандидатів адміністративної і господарської спеціалізацій упродовж 4 місяців.

Паралельно відбувався процес наповнення інформацією кандидатського досьє. Стосовно кожного кандидата і його близьких осіб Комісія опрацьовує відомості з приблизно 10 державних реєстрів і баз даних.

Зафіксуємо. Етап проведення спеціальної перевірки і наповнення відповідною інформацією досьє кандидата тривав орієнтовно 4 місяці для перших 150 кандидатів.

Співбесіди з кандидатами на посади суддів в адміністративних і господарських апеляційних судах проводились Комісією у складі палат. Всього за 4 місяці було проведено 150 співбесід. Додатково пленарним складом Комісії було проведено 61 співбесіду з кандидатами, які мали негативні висновки Громадської ради доброчесності.

Співбесіди з кандидатами в апеляційні суди загальної юрисдикції проводились Комісією у складі колегій. В апеляційні суди першої групи претендувало 159 кандидатів. Співбесіди з ними тривали 6 місяців. Із 64 кандидатами додатково  проведено співбесіди в пленарному складі.

Однак треба мати на увазі, що деякі колегії розпочали співбесіди у липні 2025 року, а деякі з об’єктивних причин змогли це зробити на місяць пізніше. Також не слід забувати, що паралельно із проведенням співбесід відбувались інші процедури, які впливали на швидкість цього етапу (наприклад, тривав кваліфікаційний іспит у доборі). Також важливим чинником, що обумовлював тривалість етапу співбесід, була спроможність Громадської ради доброчесності опрацьовувати чималі обсяги інформації. І, звісно, не можна забувати про витрати часу членів Комісії на складання рішень за результатами кожної співбесіди.

Зафіксуємо. Усереднено Комісія проходила етап дослідження досьє і проведення співбесіди щодо близько 40 кандидатів щомісяця.

Тепер проаналізуємо добір.

Комісія розпочала цю процедуру у грудні 2024 року. Документи кандидати подавали протягом березня 2025 року. Проміжок у 2 місяці було закладено умисно з метою забезпечення популяризації конкурсу і залучення достатньої кількості кандидатів.

До Комісії подали заяви рекордні 9339 кандидатів. Всі аплікаційні форми були опрацьовані за 3 місяці. В червні 2025 року завершився етап допуску.

Зафіксуємо. Питання допуску щодо 9339 осіб було вирішено за 3 місяці.

Тепер  порівняємо: 9339 — за 3 місяці в доборі і 2076 — за 5 місяців у конкурсі в апеляційні суди. Швидкість зросла приблизно в 7,5 раза. Причина: Комісія сформувала чітку практику і мала досвід. Ми не витрачали час на обговорення і узгодження підходів між колегіями.

Кваліфікаційний іспит для 8432 кандидатів, допущених до цього етапу, розпочався 15 липня і тривав до 17 листопада 2025 року. Тобто, як і в конкурсі до апеляційної інстанції, була певна пауза між етапом допуску і початком іспиту.  Якщо в конкурсі в апеляційну інстанцію пауза тривала 5 місяців, то в доборі — 1,5 місяця. Більше того, основною причиною затримки під час добору була не Комісія, а зміна законодавства, що регулює питання отримання сертифікату Комплексної системи захисту інформації. Ми чекали на набрання чинності відповідним нормативним актом. Отже, в доборі Комісія досягла такого рівня ефективності планування, який виключає затримки у проведенні процедури. Втім, ще раз зауважу, це стосується конкурсу, в якому взяли участь рекордні для України 9339 кандидатів.

Але давайте порівняємо строк проведення кваліфікаційного іспиту. В конкурсі в суди апеляційної інстанції для 1841 кандидата цей етап тривав 5 місяців, в доборі для 8432 кандидатів — 4 місяці. Кваліфікаційний іспит у доборі був на один етап довшим, оскільки в конкурсі в апеляційні суди кандидати не складали тестування із знань історії української державності. А це додаткові два тижні. Отже тривалість кваліфікаційного іспиту в доборі за винятком етапу тестування з історії української державності, взагалі становила 3,5 місяця.

Швидкість проведення кваліфікаційного іспиту зросла приблизно в 6,5 раза. Ми не звикли відкрито говорити про здобутки. Це часто негативно сприймається. Як правило, одразу знецінюється. Але спробуйте знайти зараз приклади, коли державний орган став виконувати певну функцію у 6,5 раза швидше і до того ж не втратив якість.
Важливо детально проаналізувати, що сприяло такому суттєвому удосконаленню роботи. Це потрібно для того, щоб зрозуміти, що саме забезпечує результат.

Переконаний, що головна причина — наша мотивація. Ми не хотіли зупинятись на досягнутому, не боялися змін і нас не турбувала перспектива критики у разі невдачі.

Взагалі тема відповідальності і рішучості в державному апараті — це предмет окремого допису. Ми багато чуємо розмов про компетентність та боротьбу з корупцією, але ніхто не говорить про вмотивованість, терпимість до помилок, підтримку ініціативи, навіть якщо вона невдала. Адже без помилок не буває здобутків. Натомість маємо розвинуті практики знецінення, удаваної експертності, безпідставного судового оскарження і навіть умисного нищення авторитету в медіа і соціальних мережах.

Саме тому багато хто обирає комфортну бездіяльність та безпечний конформізм.

От і Комісія мала вибір. Базовий набір засобів ми вже мали і могли проводити конкурсні процедури. Так, повільно, так, з перманентними технічними проблемами. Але в цілому з певним позитивним результатом. Ніхто би не міг дорікнути, що Комісія нічого не робить. Ми точно мали контраргументи. Нагадували би середньостатистичний державний орган, заповнювали звіти, формували позитивну статистику і мали би точно менше судових спорів про кількість яких нам постійно нагадують.

Але ми пішли іншим шляхом. 

Насамперед Комісія розробила детальний таймлайн іспиту з огляду на існуючу нормативну модель. Розрахунок зробили на підставі прогнозу участі в доборі 5000 осіб. Обрахували, що іспит для вказаної кількості кандидатів може тривати близько року. Очевидно, цей результат нас не влаштовував. Одна з базових причин – конструкція іспиту, передбачена Законом України «Про судоустрій і статус суддів». На той час відповідна норма передбачала необхідність складання тестування і написання практичних робіт з усіх спеціалізацій. Тому ми виступили з ініціативою внесення змін до законодавства. Варто відзначити надзвичайно конструктивну позицію Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Завдяки цьому, а також проведеній адвокаційній кампанії, яка охоплювала не лише парламент, а й органи судової влади та громадські організації,  Закон було змінено у найкоротші строки, а таймлайн скоротився вдвічі.

Цього було все одно замало. Тому ми почали шукати додаткові варіанти скорочення часу, необхідного для проведення іспиту. Ми детально проаналізували спроможності нашої інфраструктури і визначили ділянки, які можуть бути удосконалені. Так, Комісія розширила власні можливості одночасного проведення іспиту з 65 осіб до 110. Було проведено тендерні процедури і закуплено нове серверне і комп’ютерне устаткування, обладнано додаткове приміщення для проведення іспиту.

Але і цього було недостатньо. Тому протягом кількох місяців уживались заходи з пошуку другої локації, де можна було би провести іспит, хоча такий крок був ризикованим. Відверто кажучи, далеко не всі його підтримували. Ризики полягали в тому, що потрібно було, по-перше, знайти і офіційно оформити право користування відповідним приміщенням, яке повинно було мати статус укриття і відповідати санітарним вимогам, по-друге, у дуже короткі строки знайти і змонтувати додаткове обладнання: меблі, комп’ютери, мережеве і серверне устаткування для складання іспиту 280 особами щодня, по-третє, організувати роботу працівників Комісії на двох локаціях одночасно, по-четверте, забезпечити оновлення комплексної системи захисту інформації, враховуючи необхідність дублювання інформаційної системи Комісії і, більше того, організувати її функціонування за межами Комісії. Нам вдалось виконати всі ці завдання, у тому числі завдяки неоціненній допомозі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Проєкту ЄС “Pravo-Justice”, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та багатьох інших органів і осіб.

Окремо слід відзначити, що Комісія здійснила цілий комплекс заходів з метою забезпечення власної спроможності проводити кваліфікаційний іспит. Зокрема, із урахуванням сучасного національного і іноземного досвіду ми створили технічне завдання щодо розробки тестів для перевірки когнітивних здібностей, провели відповідні тендерні процедури, апробували базу, замовили розробку, ввели в експлуатацію програмне забезпечення для такого виду тестування і, нарешті, отримали можливість абсолютно автономно проводити тестування когнітивних здібностей. Це також вплинуло на швидкість проведення іспиту, оскільки ми не залежали від спроможностей і графіків третіх осіб.

Відзначу, що під час кваліфікаційного іспиту в доборі, на відміну від аналогічного етапу в конкурсі в суди апеляційної інстанції, не було зафіксовано жодного технічного збою. Система працювала ідеально. При цьому щодня на різних локаціях  іспити здавало 500 конкурсантів. І це не випадковість, це результат системної роботи з підвищення якості технічного оснащення Комісії.

Отже, запорукою збільшення швидкості проведення кваліфікаційного іспиту у 6,5 раза є рішучість, компетентність, комплексний підхід, партнерства. Це формула, яка буде працювати у будь-якій сфері.

Повертаючись до добору, слід проаналізувати наступні кроки: перевірка практичних завдань, організація спеціальної перевірки і збір та аналіз даних.

На момент написання цього тексту члени Комісії перевірили близько 3000 робіт різних спеціалізацій за орієнтовно 7 місяців. На перший погляд, темп значно нижчий, ніж у конкурсі в суди апеляційної інстанції, в якому 2200 робіт були перевірені за два місяці. Таку відмінність слід пояснити. Наведу кілька причин у послідовності, що визначена рівнем їх впливу на уповільнення процесу перевірки. По-перше, протягом двох місяців тривали спільні спеціальні засідання Комісії і Громадської ради міжнародних експертів з кандидатами у Вищий антикорупційний суд. Оскільки законодавство обмежує нас у часі проведення таких співбесід, ми мали встигнути у двомісячний строк, отже, змушені були проводити засідання майже кожного дня зранку до вечора і мали обмежену можливість виділити час на іншу роботу. По-друге, паралельно активно відбувались співбесіди з кандидатами в апеляційні суди. По-третє, беручи до уваги попередню критику, члени Комісії не ризикували перевіряти практичні завдання у позаробочий час. По-четверте, враховуючи численні вимоги учасників конкурсу в апеляційні суди, Комісія змінила підхід до фіксування результатів перевірки практичного завдання. Якщо раніше відомість містила лише загальну оцінку, то зараз кандидат бачить поелементне оцінювання. Запровадження такого підходу потребувало заміни програмного забезпечення і, окрім цього обумовило збільшення часу на фіксування результатів перевірки. Наведене у сукупності і стало причиною більш тривалої перевірки практичних робіт у доборі.

На мою думку, Комісія може перевіряти близько 500 практичних робіт щомісяця у звичайному темпі і з урахуванням здійснення паралельно інших процедур, а за умови епізодичного ігнорування трудового розпорядку ця цифра може бути подвоєна.

Станом на липень 2026 року в процедурі добору відбувається наповнення кандидатських досьє відомостями з державних реєстрів і проводиться спеціальна перевірка. Ці етапи також вимагають значних ресурсів Комісії. Однак вже зроблено певні кроки для їх оптимізації. Зокрема, розуміючи ресурсозатратність ручного режиму пошуку відомостей у державних реєстрах, Комісія ще у 2025 році ініціювала розробку і закупівлю спеціального програмного забезпечення для автоматизованого наповнення досьє відповідними відомостями. Наразі триває випробування вже готового продукту. Також Комісія звернулась із пропозиціями щодо внесення змін до законодавства, яке регулює процедуру проведення спеціальної перевірки. Їх впровадження дозволить суттєво економити час, необхідний для завершення цього етапу. Прогнозуємо ухвалення парламентом відповідних рішень восени 2026 року.

Підсумуємо. У 2023 році Комісія взагалі не мала спроможності самостійно проводити конкурсну процедуру. Зараз же вона цілком здатна протягом року провести кілька різних конкурсних процедур, результатом яких буде надання близько 400 рекомендацій. Такої спроможності ми досягли на початку 2026 року. За умови впровадження відповідних цифрових інструментів ця кількість може бути збільшена.

Як я вже згадував раніше, у середньому за рік із системи звільняється близько 280 суддів. Тобто вже зараз можемо не лише збалансувати відтік кадрів, а й забезпечити позитивну тенденцію подолання кадрової кризи. Втім, оскільки у 2026 році рекомендації надавались виключно кандидатам на посади суддів Вищого антикорупційного суду і апеляційних судів, перша інстанція цього позитиву взагалі не відчуває. Тому ще раз мушу повторити: конкурси в усі суди мають відбуватись регулярно.

Отже, ми зафіксували рівень спроможності Комісії станом на середину 2026 року і можемо обережно прогнозувати, що у 2027 році вона може збільшитись приблизно на 15–20%. Звісно, це за умови «безшовної» зміни складу Комісії, швидкої адаптації нових членів і безперервного продовження конкурсних процедур та реалізації всіх заходів із цифровізації, що тривають.

Потреба судової системи в нових суддях

Скільки має бути призначено суддів, щоб система повернулась до штатного режиму функціонування?

Станом на червень 2026 року маємо таку кількість вакантних посад:

• місцеві суди — загальна кількість посад 5284, із них вакантних 1919;

• апеляційні суди — загальна кількість посад 1112, із них вакантних 438;

• Верховний Суд — загальна кількість посад 196, з них вакантних 51.

На перший погляд, це відповідь на поставлене питання. Багато хто саме так і визначає показник подолання «кадрової кризи» — заповнити 100% вакансій.

У бізнесі для компаній зі штатом у кілька тисяч працівників взагалі нормою вважається постійна наявність близько 10% вакантних посад. У таких великих системах люди звільняються кожного дня і досягти повної зайнятості апріорі неможливо. А численні дослідження доводять, що наявність до 10% вакансій, як правило, не погіршує ефективності компанії. Не думаю, що для судової системи має бути інший стандарт.

Отже, слід чітко артикулювати: ми ніколи не заповнимо всі вакантні посади. Але цього нам і не треба. Загальна кількість вакансій — взагалі нерелевантний показник. Ніхто не оцінює ефективності певної системи за співвідношенням зайнятих і вакантних посад. Діяльність судів ми оцінюємо за якістю рішень, швидкістю здійснення правосуддя тощо. Кількість вакансій — це лише рамка наших можливостей кількісно впливати на систему. Звісно, ще є десятки інших складових, котрі зумовлюють ефективність діяльності суду.

Чому самі лише конкурси не вирішать проблему

Не можна зводити вирішення складної проблеми виключно до застосування одного інструменту — проведення конкурсів. По-перше, ми зміщуємо фокус із іншої проблематики судової системи (мапа судів, процесуальні фільтри і т.п.). Таким чином, виникає ризик примітивізації змін, що точно знижує їх ефективність. По-друге, вже зараз ми відчуваємо брак мотивованих і кваліфікованих юристів, які бажають будувати  свою кар’єру саме в судовій гілці влади. Ресурс ринку праці не безмежний. Середовище достатньо конкурентне. Суди змагаються не лише з приватним сектором, а й з іншими органами влади. Кількість висококваліфікованих фахівців обмежена. По-третє, призначення нових суддів — це відносно швидкий спосіб покращення стану здійснення правосуддя, але не сталий. Це дасть короткостроковий ефект, але не спрацює на довгих дистанціях. Тому я не хотів би, щоб Комісію перетворили на рятівне коло. Ми маємо наповнити систему, дещо вирівняти навантаження і підтримувати належний рівень кадрового забезпечення. Водночас паралельно слід застосовувати інші методи. Є ще і «по-четверте», однак спочатку трохи статистичних даних.

Асиметрія навантаження на суддів

Спробуємо детальніше проаналізувати навантаження в місцевих загальних судах. Ця вправа потрібна виключно для виявлення закономірностей, тому інші місцеві суди поки оминемо. Отримані висновки все одно будуть застосовні і до них.

Для тих, хто не знає, коротко поясню, як вираховується навантаження в судах. Попередньо було оцінено, скільки усереднено часу вимагає розгляд певної справи (матеріалу) в суді. Далі кількість справ і матеріалів, що надійшли до суду множимо на попередньо обрахований час їх розгляду і отримуємо навантаження — години, необхідні для розгляду певного питання. Звісно, конкретний суддя може потребувати як більшого часу для цього, так і  меншого. Тобто отримані показники є усередненими.  Далі отримані години діляться на кількість працюючих у суді суддів і на 8 годин щоденного робочого часу. У підсумку отримуємо кількість робочих днів, потрібних одному повноважному судді, щоб опрацювати відповідний обсяг справ за нормативами часу.

Беремо дані Державної судової адміністрації за 2025 рік.

Всього обліковується 664 місцеві суди загальної юрисдикції, з них є навантаження у 501, інші — це суди на окупованих територіях. У діючих судах  станом на 31.12.2025 фактично працює 2772 судді. За 2025 рік надійшло 3 264 453 справи і матеріали. Для їх розгляду необхідно 9 407 478,91  години. Усереднено це 424 дні на одного суддю. Зауважу, що у 2025 році 261 робочий день.

Яке ж максимальне і мінімальне навантаження? Великоолександрівський районний суд Херсонської області 1159 дня, Болехівський міський суд Івано-Франківської області — 61 день. Як кажуть, відчуйте різницю. Для читачів, не знайомих із судовою системою, зауважу що рівень оплати праці суддів ніяк не залежить від рівня навантаження. Він однаковий для суддів відповідної інстанції.

Не зупиняємось, статистика дає багато матеріалу для аналізу. У 171 із 501 діючого суду навантаження є більшим за середнє по системі. У цих судах працює 1307 суддів. Натомість у 330 судах навантаження менше за середнє і в них працює 1465 суддів.

Отже, більше половини суддів місцевих загальних судів мають менше за середнє по країні навантаження. 

Виникає закономірне питання, а чому ми маємо застосовувати однаковий підхід до кадрового наповнення всіх судів, якщо їх навантаження суттєво відрізняється? Очевидно, що пріоритетним є розвантаження тих, хто має більше роботи. Допомога саме найбільш завантаженим судам сприятиме покращенню стану здійснення ними правосуддя і, як наслідок, задовольнить інтереси головного реципієнта — громадянина України.

Однак справедливості таким чином ми все одно не досягнемо. Поясню. У разі зниження в місцевих загальних судах максимального навантаження до рівня 424 днів зміниться і показник середнього навантаження. Він становитиме приблизно 357 днів. Отже, диспропорція все одно залишиться. Більше того, у згаданому вище найбільш завантаженому Великоолександрівському районному суді Херсонської області згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 28 травня 2026 року № 1043/0/15-26 передбачено 6 суддівських посад. Станом на червень 2026 року фактично здійснюють повноваження 2 судді. Навіть після заповнення всіх вакантних посад навантаження на одного суддю все одно буде становити приблизно 579 днів, тобто навіть не буде дорівнювати середньому в судах.

Доходимо до важливого висновку — ми в принципі не зможемо повністю вирівняти суддівське навантаження виключно шляхом заповнення вакантних посад. Якщо рухатись за цією логікою, маємо відштовхуватись від найменш навантаженого суду і призначати в інші суди нових суддів до моменту, коли навантаження зрівняється, або зменшувати штат у ненавантажених судах. Звісно, це можливий варіант дій, але чи ефективний? Навантаження постійно змінюється, фактична кількість суддів у судах також не сталий показник. Тобто лише методом зміни кількості суддів ми ніколи не зможемо збалансувати систему. Це швидкий, але не ефективний і не сталий метод. От це і є четверта і найбільш вагома причина, чому ми не можемо вирішувати проблеми навантаження суддів виключно конкурсними процедурами.

Для повноти аналізу додам короткий огляд результатів застосування такого інструменту як відрядження. Теоретично, саме цей інститут має допомагати швидко балансувати навантаження.

Наведу статистичні дані. За 2025 рік і першу половину 2026 року до Комісії надійшло 125 повідомлень Державної судової адміністрації про необхідність відрядження суддів у зв’язку із надмірним рівнем навантаження. 194 судді виявили намір бути відрядженими. Однак позитивне рішення отримали лише 27 осіб. Базова причина відмови – відрядження не призведе до більш збалансованого розподілу навантаження. Більше того, щодо 62 повідомлень взагалі не надійшло жодної згоди. Тобто у кожній другій процедурі відрядження не знаходиться жодного бажаючого змінити місце роботи і підсилити суд, який цього потребує.

Отже, інститут відрядження майже не впливає на розподіл суддівського навантаження.

Здається, ми не наближаємось до відповіді на запитання скільки нових суддів має бути призначено.

Від кількості до якості: якою має бути мета кадрової політики

Статистику опрацювали, відповіді не отримали, залишається єдине: переходити від аналізу емпіричних даних до методів філософії. Одним із законів діалектики є закон переходу кількісних змін в якісні. Отже, маємо визначити саме ту кількість нових суддів, яка дозволить констатувати перехід до якісних змін у правосудді. Причому змін і для громадян, і для суддів.

На цьому етапі ми наближаємось до оціночних категорій. Що вважати якісними змінами? Що може бути показником таких змін?

На мою думку, якісні зміни в системі можна ідентифікувати за результатами аналізу різних показників: навантаження на суддю, швидкість розгляду справ, кількість скасованих рішень, кількість оскаржених рішень, кількість негативних для України рішень Європейського суду з прав людини, кількість випадків притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, результати різноманітних соціологічних досліджень тощо. Я розумію, що жоден із наведених показників не є визначальним, ними можна маніпулювати, штучно змінювати, їх валідність відносна і т.д. Але з-поміж названих саме навантаження, напевно, має найбільш сталий і прогнозований характер. Більше того, саме цей показник найбільш наближений до сфери впливу Комісії. Тому я буду оперувати саме ним. Інші показники мають застосовувати інші органи влади.

Отже, який рівень навантаження зумовить висновок про якісні зміни в системі?

На мій погляд, відповідного результату можемо досягти за умови, якщо максимальне навантаження в мережі загальних місцевих судів не буде перевищувати рівня середнього навантаження в цих судах у 2025 році — 424 дні.  За оцінкою багатьох суддів, ця цифра, звісно, не ідеальна, але дозволяє без надзусиль забезпечувати належний рівень якості правосуддя. Її досягнення дозволить перевести окремі суди з режиму виживання в режим стабільного функціонування на відносно рівних з іншими умовах. Більше того, якщо максимальний рівень навантаження становитиме 424 дні, середній  знизиться до 357 днів. Отже, розподіл навантаження буде більш збалансованим і справедливим.

Очевидно, що це лише проміжна, тактична мета. Її досягнення не означатиме, що ми маємо припинити рухатись у напрямку зменшення навантаження, але зафіксувати її необхідно. Це дозволяє зорієнтувати всю систему, чітко визначити ціль, розрахувати час та інші ресурси, необхідні для її досягнення. Зрештою суддям потрібно дати певний орієнтир, коли і для кого можливе покращення ситуації.

Якщо фіксуємо таку мету, вже зараз можемо назвати цифри. Для того щоб зменшити навантаження в місцевих загальних судах до рівня середнього у 2025 році (424 дні), необхідно додатково призначити 518 суддів в суди з найбільшим рівнем навантаження.  Конкретна, вимірювальна, релевантна  досяжна і обмежена у часі мета.

На цьому етапі варто згадати рішення Вищої ради правосуддя від 30.09.2025 № 2015/0/15-25. Цим рішенням затверджено методику розрахунку чисельності суддів у судах першої та апеляційної інстанцій. Згідно з документом, усереднено суддя має 205 робочих днів протягом року, тобто навантаження має становити ті ж самі 205 робочих днів.

Слід дати відповідь на питання співвідношення названої мною і визначеної Вищою радою правосуддя цілей.

Не складно порахувати, що для досягнення рівня навантаження у 205 днів лише завдяки призначенню нових суддів потрібно 2 963 укази Президента України. І це лише стосовно місцевих загальних судів. Цифра вчергове доводить, що одними лише конкурсами досягти результат неможливо.

Тому я пропоную вважати показник у 205 днів цільовим навантаженням, стратегічною метою всієї системи правосуддя. Його досягнення можливе виключно за умови одночасного і комплексного застосування конкурсних і позаконкурсних методів.

Тобто це і мапа судів, і процесуальні фільтри, і подальша цифровізація, і вірна та своєчасна комунікація, і розширення позапроцесуального врегулювання спорів, і, нарешті, зміна жахливої практики «воювати до касації», незважаючи на здоровий глузд.

Першим кроком, напевно, має бути чітке планування: хто, коли і які інструменти має застосувати, щоб наблизитись до згаданого показника. За такою логікою Комісія може взяти на себе зобов’язання зменшити максимальне навантаження до 424 днів. А щоб зберегти позитивну динаміку надалі до досягнення цієї мети мають долучатись й інші суб’єкти з власним інструментарієм.

План дій для різних ланок судової системи

У межах наведеної логіки визначимо завдання для Комісії щодо інших інстанцій і спеціалізацій.

У місцевих адміністративних судах середнє навантаження у 2025 році становило 1 390 днів. Найвище було у Київському окружному адміністративному суді — 2 670,57 дня, найменше у Донецькому окружному адміністративному суді — 592,44 дня.

Для того щоб середнє навантаження в адміністративній юрисдикції зрівнялось із середнім в місцевих загальних судах (424), слід призначити 995 суддів. Станом на червень 2026 року в місцевих адміністративних судах обліковується 279 вакантних посад суддів. У доборі беруть участь 263 особи, які виявили намір претендувати на посади саме в місцевих адміністративних судах.

Висновок перший: маємо максимально швидко заповнити всі вакантні посади. Однак навіть якщо це станеться, середнє навантаження все одно становитиме 846 днів.
Висновок другий: лише конкурсом проблему не вирішити. Напевно слід  збільшувати штатну чисельність суддів і одночасно вживати заходів щодо мінімізації спорів із державою. Цього можна досягти, змінивши відповідні практики і політики. А починати слід із соціальних спорів. Це як мінімум.

Враховуючи таке високе навантаження, Комісія насамперед провела спеціальну перевірку саме щодо кандидатів в адміністративні суди і планує восени 2026 року розпочати співбесіди з ними.  Тобто ще цього року мають бути рекомендації для призначення на посаду.

У місцевих господарських судах середнє навантаження у 2025 році становило 392 дні. У 13 судах навантаження більше за цей показник. Для того щоб воно не перевищувало середнє у судах, слід призначити 55 суддів. Станом на червень 2026 року в місцевих господарських судах обліковується 212 вакансій. Отже, короткостроковою метою може бути призначення 55 суддів. Після того як покращиться ситуація в місцевих загальних судах, можна буде повернутись до заповнення решти посад.

У короткостроковій перспективі Комісія має надати рекомендації для призначення в суди першої інстанції щодо орієнтовно 1100 кандидатів (із урахуванням звільнення протягом року близько 300 суддів із різних підстав). Призначення на посади саме такої кількості нових суддів суттєво змінить ситуацію з навантаженням і якісно покращить умови праці суддів.

З огляду на попередній аналіз спроможностей Комісії і за умови подальшої позитивної динаміки їх посилення Комісія здатна щомісяця надавати орієнтовно до 60 рекомендацій щодо призначення в суди першої інстанції. Це значно швидше, ніж у конкурсі в суди апеляційної інстанції. Причина у вже завершеному кваліфікаційному іспиті та більш простій конструкції конкурсу, що не вимагає участі Громадської ради доброчесності і проведення співбесід у пленарному складі. Тобто за 18 місяців ми зможемо кардинально змінити умови праці суддів і позитивно вплинути на якість правосуддя загалом. До того ж перші позитивні результати найбільш завантажені суди відчують вже у першій половині 2027 року. Звісно, після досягнення такого результату цю роботу має бути продовжено.

Зараз у Комісії триває конкурс в апеляційні суди загальної юрисдикції. У вересні планується завершити співбесіди з кандидатами, які подали заяви в суди другої групи. Орієнтовно у 2026 році, можливо, в першому кварталі 2027 року також мають бути завершені співбесіди з 215 кандидатами, які подали заяви в суди третьої групи.

Станом на грудень 2025 року середнє навантаження у цих судах становило 543 дні, але, наприклад, у Харківському апеляційному суді  — 1 139 днів.

Після закінчення конкурсної процедури навантаження в апеляційних загальних судах буде прийнятним і становитиме менше 300 днів.

Дещо гірша ситуація з адміністративними апеляційними судами. Станом на грудень 2025 року середнє навантаження становило 1124 дні. У 2026 році тривають призначення на посади нових суддів, але кількість переможців конкурсу не дозволить досягти прийнятного рівня навантаження.

Вирішено проблему навантаження в апеляційних господарських судах. Середній показник становить 205 днів.

Отже, можна констатувати, що в цілому на початку 2027 року рівень навантаження в апеляційних судах буде прийнятним. Виняток становитимуть лише апеляційні адміністративні суди. Можливо, Комісія ухвалить відповідне рішення і найближчим часом підсилить адміністративну апеляцію. У будь-якому разі цілком можливо присвятити 2027–2028 роки насамперед першій інстанції.

Не буду багато писати про Верховний Суд. Очевидно, щодо нього має діяти інша логіка. У цій ситуації визначальним не є навантаження, хоча і це має значення. В касаційній інстанції обліковується 51 вакантна посада. Подальше збільшення цієї цифри є загрозливим, тому найближчим часом має бути оголошено відповідний конкурс.

Підсумовуючи

У 2027 році буде вирішено проблему навантаження в апеляційних судах. Цього ж року можна провести конкурс до Верховного Суду. За умови безперервного проведення співбесід вже до кінця 2027 року більшість завантажених судів першої інстанції отримає суттєве підсилення, а до середини 2028 року всю систему місцевих судів можна вивести на прийнятний рівень середнього навантаження.

Відповідно, з 2029 року можна планувати зміну парадигми проведення конкурсних процедур: від епізодичних — до щорічних, швидких і чітко сфокусованих на найбільш завантажені суди.

Така трансформація вимагатиме суттєвої зміни архітектури конкурсних процедур. Звісно паралельно має підвищуватись і їх якість. Однак це тема вже іншого допису.

Джерело фото: https://pravo.ua/ 

"Юридична практика"