Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Інформація щодо рішень ВРП стосовно суддів ОАСК

09 вересня 2020, 17:52

Вища рада правосуддя оприлюднила рішення за результатами розгляду клопотань Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни про тимчасове відсторонення суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

1 вересня 2020 року Вища рада правосуддя ухвалила такі рішення:

– про повернення без розгляду Генеральному прокурору клопотань про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності суддів ОАСК Вовка Павла Вячеславовича, Келеберди Володимира Івановича, Огурцова Олексія Петровича, Погрібніченка Ігоря Миколайовича;

– про відмову у задоволенні клопотань Генерального прокурора про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності суддів ОАСК Аблова Євгенія Валерійовича, Качура Ігоря Анатолійовича.

У зв’язку з поширенням Національним антикорупційним бюро України недостовірної інформації про те, що при розгляді вказаних клопотань ВРП начебто знехтувала фактами слідства та проігнорувала матеріали, надані прокуратурою на обґрунтування висунутих підозр, Вища рада правосуддя вважає за необхідне повідомити таке.

 

Щодо рішень ВРП про повернення клопотань Генпрокурору без розгляду

Підставою для повернення без розгляду клопотань слугувало порушення визначеного законом процесуального порядку повідомлення особі про підозру, що має наслідком ненабуття такою особою процесуального статусу підозрюваного.

Наголошуємо: клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження (частина друга статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та частина друга статті 155-1 КПК України).

Повідомлення про підозру – один із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему чітких процесуальних дій, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри для забезпечення особі, яка стала підозрюваним, права на захист у законний спосіб.

Як випливає з матеріалів клопотань, поданих до ВРП Генеральним прокурором, 17 липня 2020 року заступник Генерального прокурора Любович А.О. склав повідомлення про підозру суддів Вовка П.В., Келеберди В.І., Аблова Є.В., Погрібніченка І.М., Качура І.А. та Огурцова О.П. у вчиненні кримінальних правопорушень.

Однак лише факт складання Генеральним прокурором чи його заступником письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідній особі не може бути розцінений як виконання усього комплексу дій, що охоплюють процедуру здійснення повідомлення про підозру.

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений КПК України. А саме у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (частина перша статті 278, частина друга статті 135 КПК України).

Причому саме на орган досудового розслідування (прокурора) КПК України покладає обов’язок вжити усіх можливих заходів для встановлення місцезнаходження особи, щодо якої складено повідомлення про підозру.

Приміром, суддя Келеберда В.І. у день складення повідомлення про підозру протягом робочого часу перебував на роботі, що підтверджено як свідченням самого судді під час засідання Вищої ради правосуддя, так і інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, згідно з яким суддя Келеберда В.І. 17 липня 2020 року здійснював правосуддя. Також суддя повідомив, що місце реєстрації та місце проживання не змінював. Водночас матеріали, додані до клопотання Генпрокурора про тимчасове відсторонення судді Келеберди В.І. від здійснення правосуддя, не містять жодних обґрунтувань неможливості вручення повідомлення про підозру судді за місцем його роботи протягом часу роботи суду.

Натомість через те, що місце перебування судді на день складення повідомлення про підозру, за твердженням прокурора, не було встановлено, прокурор вжив заходи щодо вручення повідомлення про підозру керівнику апарату Окружного адміністративного суду міста Києва Миронюку Д.М. у позаробочий час.

Вручення повідомлення про підозру у позаробочий час через керівника апарату суду не може вважатись належним способом вручення такого повідомлення. Керівник апарату суду в розумінні статті 135 КПК України не є уповноваженим представником адміністрації за місцем роботи судді, оскільки виключно голова суду (заступник голови суду) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

При цьому встановлено, що цього дня обов’язки голови Окружного адміністративного суду міста Києва виконував Аблов Є.В., який був присутній на робочому місці. Однак йому представники прокуратури повідомлення про підозру не вручили, аргументуючи це тим, що стосовно в.о. голови ОАСК Аблова Є.В. теж було складено повідомлення про підозру. Проте КПК України не містить жодних застережень щодо неможливості вручення повідомлення про підозру судді через голову суду чи його заступника за наведених обставин.

Керівник апарату ОАСК повернув до Офісу Генерального прокурора повідомлення про підозру Келеберди В.І., а також повідомлення про підозру Вовка П.В., Аблова Є.В., Погрібніченка І.М., Качура І.А. та Огурцова О.П., що були залишені в приміщенні суду у позаробочий час.

Що стосується Вовка П.В. та Погрібніченка І.М., то ці судді на день складання повідомлення їх про підозру перебували у щорічній основній відпустці. Більше того, з матеріалів, доданих до клопотання та підтверджених словами представників Офісу Генпрокурора, вбачається, що їм було достовірно відомо про перебування цих суддів поза межами України, відповідно до інформації, отриманої від Державної прикордонної служби.

До того ж, як вказано в матеріалах клопотання, повідомлення про підозру судді Вовку П.В. було надіслано поштою не за місцем його реєстрації та проживання.

Крім того, матеріали клопотання не містять жодних відомостей щодо вчинення органом досудового розслідування чи прокурором дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження судді ОАСК Огурцова О.П., в тому числі за місцем його реєстрації або фактичного проживання.

Тому Вища рада правосуддя дійшла висновку про те, що порядок вручення повідомлень про підозру було порушено, а отже, судді не набули статусу підозрюваних у встановленому законом порядку.

Частиною третьою статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, подане без дотримання визначених законом вимог, повертається Вищою радою правосуддя Генеральному прокурору або його заступнику. Порушення процедури надання особі статусу підозрюваного тягне за собою відповідні наслідки для подальшого ведення слідства та обвинувачення у суді.

 

Щодо рішень ВРП про відмову у задоволенні клопотань Генпрокурора

Одним із загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження є те, що їх застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення (пункт 1 частини третьої статті 132 КПК України).

Таким чином, вирішуючи питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, Вища рада правосуддя перевіряє повідомлення про підозру в частині її обґрунтованості.

Підставою для відмови у задоволенні клопотань Генерального прокурора про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності суддів Аблова Є.В., Качура І.А. слугувала необґрунтованість таких клопотань належними та допустимими доказами. А саме:

– долучені до клопотання докази є матеріалами іншого кримінального провадження 2019 року, досудове розслідування у якому завершено. При цьому відсутні будь-які процесуальні рішення органу досудового розслідування чи прокурора щодо залучення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій та інших матеріалів у спосіб, визначений КПК України, у якості доказів до кримінального провадження 2014 року, в межах якого 17 липня 2020 року повідомлено про підозру вказаним суддям;

– зі змісту повідомлення про підозру вбачається, що висновки прокурора ґрунтуються переважно на результатах проведених у межах кримінального провадження 2014 року негласних слідчих (розшукових) дій, які були використані без дозволу слідчого судді. Такий дозвіл був наданий лише 28 липня 2020 року, тоді як підозру складено 17 липня 2020 року;

– відсутнє процесуальне рішення у порядку статті 110 КПК України про приєднання копії та/або оригіналу експертного висновку до матеріалів кримінальних проваджень, які фігурують у клопотаннях прокурора;

– стенограми, відображені у протоколах огляду, за відсутності належної ідентифікації у встановленому законом порядку відповідних осіб свідчать лише про факт спілкування осіб, з-поміж яких органом досудового розслідування «на підставі матеріалів досудового розслідування» виокремлені, зокрема, згадані судді;

– підозра ґрунтується на обставинах, значна частина яких була покладена в обґрунтування раніше здійсненої підозри у межах кримінального провадження 2019 року, досудове розслідування у якому завершено. Це викликає обґрунтований сумнів у дотриманні гарантії статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою заборонено переслідування або судовий розгляд іншого «правопорушення», якщо воно виникає з ідентичних фактів або фактів, які однакові по суті.

Вищою радою правосуддя установлені й інші порушення, які відображені у рішеннях ВРП.

Таким чином, додані до клопотання матеріали кримінального провадження не дають підстав стверджувати про обґрунтованість підозри суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Не містять матеріали клопотань й доказів на обґрунтування ризиків протиправного перешкоджання кримінальному провадженню з боку суддів.

Під час розгляду клопотань про тимчасове відсторонення суддів ОАСК від здійснення правосуддя встановлено, що обставини вчинення кримінальних правопорушень, покладені в основу підозри, стосуються періоду із травня по серпень 2019 року.

При цьому прокурором не наведено жодних доказів, що після згаданого періоду судді вчиняли будь-які дії, спрямовані на знищення чи підроблення речей і документів, які мають суттєве значення для досудового розслідування, здійснювали незаконний вплив на свідків та інших учасників кримінального провадження або не з’являлися вчасно на виклики слідчого у кримінальному провадженні.

Тож доводи прокурора про те, що судді зможуть вдаватися до протиправного перешкоджання кримінальному провадженню і тому мають бути відсторонені від правосуддя, не є обґрунтованими. Оскільки обґрунтованість підозри означає не лише наведення у тексті письмового повідомлення про підозру фактичних обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а й відповідність таких формулювань фактичним даним, які отримані та зафіксовані у відповідному кримінальному провадженні, у якому повідомлена підозра, у спосіб та у порядку, що визначені КПК України.

 

Виходячи з цього, Вища рада правосуддя наголошує:

– підставою для повернення клопотань без розгляду та відмови у задоволенні клопотань слугували численні та грубі порушення процесуальних норм у процедурі вручення підозр, необґрунтованість доказів та недоведеність ризиків перешкоджання кримінальному провадженню з боку суддів;

– у демократичній правовій державі є неприйнятним поширення інформації, що порушує презумпцію невинуватості та має ознаки інформаційної кампанії, спрямованої на підрив авторитету судової влади;

– органи державної влади, їх посадові особи повинні утримуватися від інформаційних та політичних кампаній, заяв та дій, що можуть вплинути на незалежність судової влади та підірвати авторитет правосуддя.

Вища рада правосуддя