Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Павло Гречківський: Доки в складі ВРП є незалежні від усіх влад представники, буде незалежність суддівського врядування

28 грудня 2020, 12:21

Нещодавно був День працівника суду, і суддів усі вітали з професійним святом, найчастіше бажаючи бути незалежними. Такі вітання лунали зокрема й від представників інших гілок влади, політиків у владі та опозиції, громадських діячів, громадських організацій та активістів. Президент України навіть видав до свята указ про відзнаку державними нагородами суддів у відставці. Усе виглядає добре — так і повинно бути в державі, де поважають суди.

Проте водночас у політичних колах за участю тих самих осіб, що щиро вітали суддів у соціальних мережах та месенджерах, точиться боротьба за вплив на судову владу. Щоб впливати на законодавчий процес, потрібно стабільно або ситуативно мати мінімум 226 голосів у парламенті, щоб впливати на виконавчу владу, треба мати своїх представників хоча б на 12 міністерських посадах із 23. При цьому політичний вплив у законодавчій та виконавчій владі — це нормально, ці посади є політичними, їх формують за наслідками волевиявлення населення, власне через ці органи й реалізуються програми політичних сил, які виборюють більшість на чергових або позачергових виборах.

Інша річ — влада судова. На відміну від двох інших, судова влада не сконцентрована в руках однієї особи (навіть голови суду, зокрема Верховного, чи голови Вищої ради правосуддя, як може хтось сподіватися). Специфіка судової влади — її аполітичність, і реалізується така влада кожним суддею окремо або у складі колегії суддів. Враховуючи, що навіть після скорочення суддівських посад в районах України повинні працювати близько шести тисяч суддів, захопити більшість у судовій владі не так уже й просто. Це, власне, і є запобіжником від впливу на судову владу. Проте сьогодні створено унікальні умови, які можуть дати змогу завести в суди принаймні третину «своїх» людей. Зокрема, нині залишаються вакантними близько двох тисяч суддівських посад, а це третина від загальної кількості. Щомісяця дедалі більше вакансій створюються — хтось досягає граничного віку, хтось отримує право на відставку і користується ним. До речі, 30 % суддів, що нині працюють, потенційно можуть піти у відставку. І якщо назавтра оголосять чергову переатестацію (кваліфікаційне оцінювання, перевірку на доброчесність — немає значення, як це назвуть), висока ймовірність, що такі судді також скористаються своїм правом. Ну не можна нормально працювати, коли тобі кожні кілька років перемивають кісточки. І якби тільки тобі, але ж від цього потерпають і сім’ї суддів. Тож таким чином можна отримати ще більше, навіть понад половину вакансій.

Ці вакансії, звісно, треба заповнювати, і можна спробувати їх заповнити одразу своїми перевіреними людьми. А якщо таких людей немає, то принаймні лояльними. Саме тому сьогодні точиться боротьба за Вищу кваліфікаційну комісію, саме тому піднімається питання про перевірку чинного складу Вищої ради правосуддя. Адже саме ці органи проводять відбір суддів і ухвалюють фактично остаточне рішення про їхнє призначення або непризначення на посаду. Президент, як ми пам’ятаємо, в цій процедурі виконує суто церемоніальну функцію, підписуючи укази і від імені народу приймаючи присягу в нових суддів.

І саме тому нині ніяк не може відновитися робота ВККС. Закон № 193-IX, який передбачав повне оновлення складу ВККС, частково визнано неконституційним, а запропонований у ньому інструмент за участю іноземних експертів у комісії з добору кандидатів у члени ВККС виявився недієвим. Міжнародні організації, з якими співпрацює Україна у сфері боротьби з корупцією та які скерували своїх представників до комісії міжнародних експертів для відбору суддів Вищого антикорупційного суду, виявилися неготовими до делегування представників знову, коли їм запропонували зробити те, що вимагають від українських учасників цієї самої процедури, — хоча б показати свої статки та підтвердити власну доброчесність відсутністю якихось стягнень за останні роки.

Недоліки закону № 193 пропонують подолати, ухваливши як закон проєкт № 3711, проте голосування за нього було провалено парламентом, а сам проєкт спрямовано на повторне друге читання. Нагадаємо, в ньому так само Президент України пропонує скористатися допомогою іноземних чи міжнародних експертів, проте розширюється коло суб’єктів висування, а також встановлюється порядок дій на випадок, якщо таких експертів не будуть визначено, — тоді своїх представників до комісії з відбору кандидатів у члени ВККС запропонує Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Водночас омбудсмен не обмежений у колі осіб, може пропонувати як іноземців, так і національних експертів. Головне, щоб вони відповідали критеріям етичності та кваліфікації.

Це все звучить логічно, і нічого нового ми не вигадаємо, адже хтось має обирати членів ВККС. І віддати право робити це судовій владі було б цілком логічним і правильним, залучивши також представників від інших гілок влади, проте комусь це здається ризикованим, адже судова влада може не врахувати політичні вектори і бажання тих, хто при владі сьогодні. Насправді це було б нормально, але так не хочеться втрачати важелі контролю. Тому й вчиняється спроба завести до складу ВККС понад половину своїх представників. Себто дев’ять із шістнадцяти. Та ми ж пам’ятаємо, що за загальними принципами незалежності судів більш ніж половину представників в органах суддівського врядування мають становити саме ті, кого обирають судді. Таку місію вирішили не віддавати більше і з’їзду суддів (мабуть, щоб не обрали когось незалежного), а поклали на ВРП. Але ж ВРП нині дуже стійко протистоїть спробам вплинути на її рішення. Не піддається політичному тиску, не ведеться на ситуативні бажання активістів, а ухвалює рішення, керуючись законом та досліджуючи обставини справи. Ну ніяк у ВРП не набирається хоча б 11 прихильників влади серед 21 члена Ради.

Звідси витікає бажання переглянути чинний склад ВРП, а заодно і ввести правило, щоб майбутніх кандидатів до ВРП перевіряла етична комісія за участю міжнародних експертів (читай — організацій, що грантами підтримують громадських активістів в Україні). Але чи для того Конституція наділила різних суб’єктів, зокрема вільні від будь-якого впливу держави з’їзди науковців та адвокатів, правом визначати своїх представників до ВРП, щоб їхній вибір залежав від оцінок ще якоїсь комісії? На щастя, адвокатура України загартувалася достатньо, щоб не піддаватися подібним впливам. Незалежні професії будуть опиратися таким тенденціям за всіх. Тому доки в складі ВРП є незалежні від усіх влад представники, буде незалежність суддівського врядування.

Та це не заважає тим, хто хоче мати передбачувану судову владу, яка буде цементувати політичні рішення Президента, парламенту й уряду, намагатися будь-яким чином завести до органів суддівського врядування двадцять перевірених представників: дев’ять — до ВККС і одинадцять — до ВРП. Тоді можна буде через ці органи заповнити суддівські вакансії (кількість яких може перевищити половину від наявних за штатними розписами посад) так само перевіреними людьми або тими, хто проявить лояльність у процесі відбору.

Але якщо цей план не вдасться, можна спробувати змінювати судову практику, отримавши більшість у Великій Палаті Верховного Суду. Це всього 11 осіб (із 21 за складом), за допомогою яких можна отримати «правильне» застосування не зовсім правильного законодавства. Або ще краще — мати під контролем і добір кадрів, і формування практики, тим паче для цього потрібна лишень 31 перевірена особа… Виглядає нескладно, правда ж? Тому й не вщухають спроби завести до складу ВККС, ВРП та ВП ВС «своїх». Та поки судова влада витримує цей удар, одночасно стоячи на сторожі незалежності суддів, демократії та захисту прав людини в Україні.

Павло Гречківський, член Вищої ради правосуддя

Блог для "Юридичної практики"

Вища рада правосуддя