Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Саме собою неналежне виконання особами зобов’язань не є достатньою підставою для висновку про вчинення ними шахрайства – ККС ВС

06 квітня 2020, 14:26

Переглянувши судові рішення щодо засуджених за шахрайство (ч. 4 ст. 190 КК України), Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду визнав обґрунтованими доводи поданої згаданими особами касаційної скарги про недоведеність їхньої винуватості та закрив кримінальне провадження.

Суди попередніх інстанцій установили, що батько разом зі своїм сином, діючи за попередньою змовою, умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою особи переконали її передати їм для придбання земельної ділянки, будівництва житлового будинку, організації благодійних проектів 289 700 доларів США (згідно з офіційним курсом на той час – 2 320 497 грн), якими вони розпорядилися на власний розсуд. Так, із зазначених коштів вони витратили: 77 000 грн − на придбання земельної ділянки; 631 261 грн – на виконання робіт із будівництва, без необхідної проектно-кошторисної документації, використовуючи матеріали, які були в ужитку, за участі необлікованих найманих працівників; 1 612 236 грн − на власні потреби.

Як зазначено у постанові ККС ВС, об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на докази, які підтверджують, що за усною домовленістю між особою, яка надала кошти, та особами, які їх отримали, останні побудували житловий будинок, готовність якого становила 96 %. Однак у особи виникли претензії щодо якості та вартості проведених робіт.

Але наявність таких претензій не може безспірно свідчити про те, що, отримуючи в потерпілого кошти на спорудження будинку, засуджені не мали наміру виконувати взяті на себе зобов’язання. А саме собою неналежне виконання зобов’язань не є достатньою підставою для висновку про вчинення шахрайства.

Крім того, на користь існування усної домовленості між згаданими особами щодо придбання земельної ділянки та зведення житлового будинку свідчить той факт, що потерпілий звернувся з позовною заявою до суду про відшкодування засудженими збитків внаслідок неналежного виконання ними договірних зобов’язань, у тому числі й щодо спорудження житлового будинку. Це вказує на те, що особа не позбавлена можливості у цьому випадку захистити свої права у порядку цивільного судочинства.

Що стосується твердження потерпілого про використання засудженими благодійних коштів на власні потреби, то як в обвинувальному висновку, так і у вироку суду немає посилань на будь-які фактичні дані стосовно існування попередньої домовленості щодо цільового призначення та використання вказаних коштів.

Таким чином, зробив висновок ККС ВС, доказами, на які посилалися суди, не доведено поза розумним сумнівом наявності в діянні засуджених суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Отже, висновок суду про доведеність їхньої винуватості не можна визнати обґрунтованим, а оскаржувані рішення − законними.

Із повним текстом постанови ККС ВС у справі № 161/18755/13-к (провадження № 51-10046км18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87144551.

За повідомленням прес-служби суду