У межах справи № 910/7827/17 про банкрутство ТОВ «Укіо Банк Лізинг», яке перебуває в процедурі ліквідації, ліквідатор банкрута звернувся до господарського суду із заявою про спростування майнових дій боржника на підставі ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що полягають у знятті з обліку техніки у зв’язку з її передачею у власність ТОВ «Каменяр».

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19 листопада 2018 року заяву ліквідатора боржника задовольнив та спростував майнові дії ТОВ «Укіо Банк Лізинг» щодо зняття з обліку техніки.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви ліквідатора боржника.

За результатами касаційного перегляду оскаржуваної постанови КГС ВС клопотання третьої особи про закриття касаційного провадження залишив без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасував, у скасованій частині справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому КГС ВС дійшов таких висновків.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

За приписами ч. 3 ст. 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду ухвали про визнання недійсним правочину (договору) боржника, може бути оскаржена у касаційному порядку.

Частиною 1 ст. 20 цього Закону встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, вчинених ним протягом зазначеного в Законі строку, тому будь-який правочин (договори, майнові дії) боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків, передбачених цією нормою.

Тож з огляду на положення ст. 20 вказаного Закону судові рішення щодо спростування майнових дій боржника підлягають касаційному оскарженню.

Щодо суті касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулює саме відносини, які виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинених до або після порушення справи про банкрутство, адже ця норма визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення збереження або повернення майна боржника до ліквідаційної маси у разі його вибуття.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам ліквідатора боржника і запереченням інших осіб. Тобто вони не встановили, чи мають оспорювані дії боржника, які полягали у знятті з обліку зазначеної техніки, сумнівний характер, чи переслідували мету обмеження інтересів кредиторів, чи містять елементи зловживання правом боржника як власника цього майна та чи призвели до негативного фінансового стану боржника.

Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили існування підстав для задоволення чи відмови у задоволенні заяви ліквідатора, оскільки ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено спеціальні підстави, якими передбачено, зокрема, спростування майнових дій боржника у справах про банкрутство.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 30 жовтня 2019 року у справі № 910/7827/17 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/86039084.

За повідомленням прес-служби суду