Позбавлення батьківських прав — крайній захід у відносинах між батьками й дитиною, і це найважчі сімейні спори в сенсі доказової бази й емоційного напруження сторін.

В провадженні Кодимського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа за позовом батька чотирьох малолітніх дітей, 2010, 2012, 2014 та 2015 років народження, до їх матері про позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей. В позові заявник зазначив, що з часу припинення шлюбних стосунків, діти проживають разом з ним, перебувають на його утриманні. Рішенням суду позов задоволено, відповідачка позбавлена батьківських прав стосовно своїх малолітніх дітей та зобов'язана рішенням суду сплачувати аліменти у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно.

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеного комісією у складі сільського голови, малолітні діти проживають з батьком, батько приймає активну участь в житті дітей. Мати протягом тривалого часу дітей не відвідувала, участі у житті дітей не приймає, що також підтверджується довідкою  сільської ради, органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав матері дітей.

В силу частини першої статті третьої Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини. Визначено, зокрема, що батьки зобов'язані: піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

А частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Свідченням втрати відповідачем інтересу до своїх малолітніх дітей є її ігнорування судових засідань, незважаючи на належне повідомлення про час його проведення, та не подання до суду будь-яких заперечень проти позбавлення батьківських прав, які за змістом п.58 рішення Європейського Суду з прав людини, прийнятого у справі "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року, могли б бути свідченням її інтересу до дитини.   

Крім того відповідно до частини другої та частини третьої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Довідково: Сімейний кодекс України передбачає, що особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків із її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди в разі втрати годувальника, право на спадкування після дитини.

Однак особа, позбавлена батьківських прав, зобов’язана й надалі сплачувати аліменти. Крім того, дитина залишається спадкоємцем навіть тих батьків, яких позбавили батьківських прав.

За повідомленням прес-служби суду