Згідно національного законодавства України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності. Закон також передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб віком від 14 до 16 років. Вони підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: убивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, зґвалтування, хуліганство та інші.

Проте, як показують реалії сьогодення, суспільно – небезпечні діяння можуть вчинятись і неповнолітніми особами віком від одинадцяти до чотирнадцяти років.  

Неповнолітні віком від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте ч. 2 ст. 97 Кримінального кодексу України визначає, що до цих осіб можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру, такі як: застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання, покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін, що не перевищує трьох років.

При розгляді клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, суд не вирішує питання про стягнення процесуальних витрат, оскільки не ухвалюється обвинувальний вирок суду. Проте вирішується питання щодо речових доказів і відшкодування шкоди потерпілим, в разі наявності цивільного позову, що відповідає вимогам діючого законодавства. У випадку, коли не вирішувались ці питання в кримінальному провадженні, потерпілий має право захистити свої права шляхом подачі позовної заяви в порядку цивільного судочинства.

Протягом 2017 року і пройдешнього періоду 2018 року до Менського районного суду надійшло три клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру.

В жовтні 2017 року судом винесено ухвалу про застосування примусових заходів виховного характеру відносно неповнолітнього М,  20 січня 2004 року народження, який вчинив суспільно – небезпечне діяння, що підпадає під діяння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. До неповнолітнього застосовано такі виховні заходи, як обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього у вигляді заборони залишати територію навчального закладу – школи – інтернату та заборони виїзду за межі вказаного закладу без відома працівників установи у вихідні, святкові та канікулярні дні терміном на один рік. Вказана ухвала набрала законної сили.

У лютому 2018 року застосовано примусові заходи виховного характеру відносно малолітнього Z, 15 липня 2004 року народження, за вчинення ним суспільно – небезпечного діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та передано останнього під нагляд педагогічного колективу навчального закладу, де він навчається терміном на 1 рік.

У березні 2018 року розглянуто клопотання слідчого, погодженого з прокурором про застосування примусових заходів виховного характеру відносно неповнолітнього К, 15 липня 2004 року народження, за вчинення суспільно – небезпечних діянь, що підпадають під ознаки злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 3 ст. 185 КК України, яке задоволено частково і застосовано відносно неповнолітнього примусові заходи виховного характеру у виді застереження. Дві останні ухвали не набрали законної сили.

Як показує практика розгляду справ даної категорії всі вищевказані неповнолітні виховуються в неповних сім’ях, вони не доотримуюють батьківського піклування та уваги. Тому батькам, або особам, які їх замінюють не слід забувати про обов’язок виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини і передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.      

 За повідомленням прес-служби суду