Заволодіння чужим майном (зокрема коштами чи цифровими активами) шляхом несанкціонованого використання засобів авторизації, розрахункових чи платіжних інструментів для проведення автоматизованих операцій за відсутності інформаційного впливу на свідомість і волю людини, які б зумовили добровільну передачу нею майна, підлягає кваліфікації як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

Таких висновків дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 755/8937/21.

У цьому кримінальному провадженні обвинувачений заволодів коштами клієнтів АТ КБ «ПриватБанк» шляхом встановлення на банкомат електронно-обчислювального пристрою (скімера) та металевої пластини із вмонтованою мінікамерою для зчитування відомостей з банківських карт. Місцевий суд визнав винуватим і засудив обвинуваченого за частинами 2, 3 ст. 15, ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190, частинами 1, 2 ст. 200, частинами 1, 2 ст. 361 КК України. Апеляційний суд змінив цей вирок, постановив кваліфікувати дії обвинуваченого за частинами 2, 3 ст. 15, ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК України (у редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»). У касаційній скарзі захисник зазначив, що в діях обвинуваченого відсутній склад інкримінованих йому кримінальних правопорушень, адже на час події він перебував за межами України.

Оцінюючи касаційні вимоги, об’єднана палата ККС ВС вказала, що технічні пристрої, комп'ютерні програми, банкомати та автоматизовані інформаційні системи не наділені правосуб'єктністю, власною свідомістю чи волею. Вони функціонують виключно за наперед визначеними алгоритмами. Подання автоматизованій системі підробленого платіжного інструмента, несанкціоноване введення автентичних реквізитів чи ПІН-кодів не утворюють обману в кримінально-правовому розумінні, оскільки система не «вводиться в оману», а лише механічно звіряє зчитаний цифровий код із даними в базі, і в разі виконання передбачених алгоритмом умов виконує передбачені відповідною системою дії. У таких випадках має місце не вплив на свідомість особи, а протиправне використання алгоритмів функціонування певної системи з метою отримання несанкціонованого доступу до майна.

При вчиненні крадіжки (ст. 185 КК України) майно вибуває з володіння власника поза його волею, таємно, коли потерпілий чи уповноважена особа не усвідомлює факту протиправного вилучення в момент його вчинення. Проведення автоматизованих операцій із зняття чи переказу коштів за допомогою скомпрометованих засобів авторизації відбувається непомітно для володільця рахунку та працівників банку, що повністю відповідає конструктивним ознакам таємного викрадення чужого майна. Використання новітніх способів доступу до чужого майна не перетворює його таємне викрадення на шахрайство.

Постанова ОП ККС ВС від 2 листопада 2026 року у справі № 755/8937/21 (провадження № 51-2852кмо25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/141390333.

Верховний Суд