Розпорядження земельними ділянками комунальної власності та вирішення питання щодо надання у власність чи користування земельних ділянок здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Однак укладення мирової угоди в порядку ст. 192 ГПК України, предмет якої збігається з раніше прийнятим рішенням ради про розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, не потребує окремого рішення органу місцевого самоврядування про її затвердження на пленарному засіданні.

Такий висновок зробила судова палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнивши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 7 квітня 2021 року у справі № 911/15/19.

Прокурор в інтересах держави в особі міської ради звернувся з позовом до товариства про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі магазину, а також про скасування державної реєстрації права власності на цю будівлю та права оренди землі. На думку прокурора, магазин збудовано самочинно на самовільно зайнятій ділянці.

Сама міська рада позову не підтримала, адже ще у 2022 році своїм рішенням передала цю ділянку товариству в оренду й відтоді отримує орендну плату.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції міська рада і товариство уклали мирову угоду: рада не заперечувала проти оренди ділянки та права власності товариства на магазин, а товариство зобов'язалося три роки сплачувати подвійну орендну плату. Суди угоду затвердили й закрили провадження у справі. Прокурор оскаржив це, зокрема, через відсутність рішення сесії ради, а також тому, що, на його думку, угода фактично легалізує самочинне будівництво.

Переглядаючи справу, судова палата КГС ВС зазначила, що розпорядження комунальною землею належить до виключної компетенції ради, однак свою волю щодо спірної ділянки рада вже висловила, коли передала її в оренду. Мирова угода питання розпорядження землею не вирішувала, тому окремого рішення сесії не потребувала. Отже, доводи прокурора про відсутність рішення сесії ради суд відхилив.

Водночас Верховний Суд нагадав, що суд має відмовити в затвердженні мирової угоди, якщо вона суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб (ч. 5 ст. 192 ГПК України). Натомість суди обмежилися посиланням на ст. 192 ГПК України і не з'ясували, чи не порушує угода інтересів територіальної громади, хоча позов ґрунтувався саме на самочинному будівництві. Тому під час нового розгляду слід насамперед установити, чи мав спірний об'єкт ознаки самочинного будівництва на час його зведення.

Касаційну скаргу прокурора задоволено, судові рішення скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС від 24 вересня 2026 року у справі № 904/254/25 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/140275677.

Верховний Суд