Демократія має не лише гарантувати права та свободи, а й уміти захищати їх від тих, хто прагне використати демократичні інструменти проти самої демократії. Саме під час криз і війн державні інституції проходять найскладніше випробування – зберегти державу й захистити демократію, не зруйнувавши її суті.  

Цій проблематиці була присвячена Міжнародна конференція «Демократія, яка себе захищає: європейські правові засади та національний контекст», організована Верховним Судом спільно з Українським католицьким університетом, проєктами Ради Європи «Підтримка України у впровадженні стандартів Ради Європи щодо судової влади», «Права ветеранів та особового складу Збройних сил в Україні» і проєктом Програми підтримки ОБСЄ для України «Підвищення якості правосуддя шляхом посилення ролі Верховного Суду у забезпеченні прозорого, підзвітного та інклюзивного правосуддя».

Захід проходив 23–24 жовтня 2026 року в Українському католицькому університеті (м. Львів) та об’єднав суддів національних судів і Європейського суду з прав людини, іноземних партнерів, науковців і викладачів права, журналістів, правозахисників, представників громадських організацій, студентів-правників для діалогу про демократію в умовах безпрецедентних загроз.

Уже понад чотири роки порядок денний України, її інституцій і суспільної взаємодії визначає повномасштабна війна, розв’язана росією. Динаміка війни визначає і наративи, які панують у суспільстві. Про це, відкриваючи конференцію, зауважив ректор Українського католицького університету Тарас Добко.

У перші місяці російського повномасштабного вторгнення ми жили в режимі виживання. Згодом з'явився наратив відбудови, потім – наратив стійкості. Тепер ми перебуваємо на етапі рутинізації війни. Під час війни, переконаний ректор УКУ, важливо забезпечити ветеранській спільноті можливість публічного голосу й передбачити, щоб ворог не міг скористатися демократичними процедурами для підриву безпекової інфраструктури: необхідно протистояти поширенню через медіа повідомлень, які сіють паніку чи закликають до капітуляції.

Як зазначив Тарас Добко, назва цьогорічної конференції перегукується з концепцією войовничої демократії, або ж демократії, здатної захистити себе. Цю концепцію на тлі гіркого досвіду ХХ століття сформулював німецький правознавець і політолог Карл Левенштейн як відповідь на сплеск тоталітаризму в Європі. Карл Левенштейн побачив небезпечний парадокс: авторитарні сили здатні знищити демократію її ж інструментами через вибори, референдуми, маніпуляцію свідомістю. Тож демократія повинна мати правові запобіжники, щоб ніхто не міг використати свободу для її знищення.

«Розв’язуючи справи про заборону антиукраїнських сил, колабораціонізм чи захист інформаційного простору, суд перетворює концепцію Левенштейна на дієвий правовий щит. Бо саме суд у своєму рішенні проводить межу між законним захистом держави, свободами людини та зловживанням ними», – наголосив Тарас Добко.

Секретар Великої Палати Верховного Суду Сергій Погрібний нагадав, що ще в Конституції Пилипа Орлика 1710 року з'явилася думка, незвична для Європи на той час. Влада має бути обмежена, бо необмежена влада псує навіть добрі наміри. Минуло 316 років, а ми досі продовжуємо визначати зміст цієї фрази. І поки ми про це думаємо, ми лишаємося тією державою, за яку варто боротися, акцентував Сергій Погрібний.

Він зауважив, що правові принципи перевіряються не тоді, коли дотримуватися їх зручно. І хоча суд не має політичної позиції і не визначає оборонної стратегії, у будь-якому разі кожна справа закінчується вирішенням у суді. І саме завдяки судовому розгляду доктрина «демократії, здатної себе захистити» перестає бути порожньою. Вона перетворюється на конкретне питання: «Що я, як суддя, зобов'язаний перевірити і чого насправді не маю права торкатися?».

Секретар ВП ВС подякував УКУ за гостинність і формування інтелектуальної рамки розмови, а також висловив вдячність Раді Європи та ОБСЄ за підтримку в проведенні заходу.

Від імені Ради Європи учасників конференції привітав керівник Відділу програм співробітництва Ради Європи Джованні Баттіста Челієнто. Він поділився, що відданість України принципам правосуддя та верховенства права надихає європейських партнерів.

«Перед Україною стоїть безпрецедентний рівень проблем, спровокованих збройною агресією рф, стосовно збереження демократії і захисту засадничих прав людини. Ми бачимо, що держава не залишається осторонь, а застосовує ефективні заходи, такі як, наприклад, заборона певних символів (у справі “Борзих проти України” ЄСПЛ визнав допустимою заборону публічного використання георгіївської стрічки). Так само ми повинні пам'ятати про надзвичайно тонку межу між необхідним і необґрунтованим обмеженням. Головну роль у визначенні цієї межі відіграють національні суди», – зазначив спікер.

За його словами, ще одна важлива тема для обговорень у межах конференції – захист прав військовослужбовців та ветеранів. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Європейська соціальна хартія визначають фундаментальний принцип, підтверджений Парламентською асамблеєю і Комітетом міністрів РЄ: військовослужбовці не втрачають своїх прав після вступу на військову службу. Доступ до правосуддя та позасудових засобів правового захисту в цьому контексті є важливою гарантією, покликаною захищати права військовослужбовців та ветеранів і запобігати їх порушенням у майбутньому.

Джованні Баттіста Челієнто підтвердив непохитну підтримку України з боку Ради Європи у відстоюванні справедливості, формуванні довіри громадськості до української системи правосуддя і забезпеченні ефективного захисту прав тих, хто боронить Україну.

Вітальне слово виголосив також Спеціальний представник головування ОБСЄ – Координатор проєктів ОБСЄ в Україні Петр Мареш. На його думку, запропоновані для обговорення питання актуальні не лише для України. Демократичні інституції держав – учасниць ОБСЄ стикаються зі складними викликами політичної поляризації, дезінформації, зниженням суспільної довіри та загрози основам демократії. А Україна протистоїть цим викликам ще й у надзвичайних обставинах. Триваюча війна росії проти України робить захист демократичних інституцій, верховенства права й прав людини не просто стандартами, а питанням виживання як члена сім'ї демократичних держав.

«Сила демократичних інституцій – не лише в їхніх повноваженнях, а й у легітимності, підзвітності й довірі суспільства. Це особливо важливо для судів, адже вони забезпечують законодавчі запобіжники, захищають права людини і базують навіть найскладніші судові рішення на принципах закону», – сказав  Петр Мареш.

Першу сесію конференції «Чому демократія має себе захищати: від чого і для чого?» модерував голова Комісії з журналістської етики, журналіст, редактор, теле- і радіоведучий, медіаексперт Андрій Куликов.

Ключову доповідь у межах сесії представила декан факультету права Українського католицького університету Світлана Хилюк. Вона наголосила, що демократичні засади не є станом, який зберігається сам собою, – вони потребують дієвих механізмів захисту та постійної роботи суспільства й правничої спільноти.

Спікерка простежила розвиток концепції демократії, що захищається від переважно репресивних заходів і заборон у міжвоєнний період, до формування конституційних та міжнародно-правових механізмів після Другої світової війни. Важливу роль у цьому процесі відіграла практика ЄСПЛ, яка окреслила межу між захистом демократичного устрою та необхідністю гарантувати індивідуальні права і процесуальні гарантії.

Світлана Хилюк зауважила, що після початку російської агресії проти України до внутрішніх загроз демократії додалися зовнішні, які можуть використовувати демократичні механізми для її руйнування зсередини. За таких умов особливе значення має суд, завдання якого – знаходити баланс між обмеженнями, необхідними для захисту держави й демократії, та правами, які Україна має гарантувати навіть під час війни.

Під час модерованої дискусії учасники говорили, чому демократія потребує захисту, від яких загроз її необхідно захищати і де проходить межа допустимих обмежень.

Суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський, відповідаючи на запитання про роль правових механізмів у захисті демократії, звернув увагу на нерозривний зв’язок демократії, прав людини, верховенства права і миру. Він зазначив, що ЄСПЛ має у своєму розпорядженні інструменти для протидії зловживанню правами, однак їх застосування потребує виваженого підходу. Водночас держава повинна не тільки гарантувати демократичні свободи, а й забезпечувати умови, за яких демократичний процес не може бути використаний для руйнування самої демократії.

Професор Українського католицького університету Євген Глібовицький зосередився на питанні, чи достатньо самих демократичних інституцій для збереження демократії. На його думку, ключовим суб’єктом залишається громадянин, а жодні суди чи інші державні інституції не здатні компенсувати відсутність відповідального вибору суспільства. Для України до цього додаються дефіцит безпеки та внутрішньої довіри, що вимагає шукати власні механізми захисту державності й демократії в умовах постійної зовнішньої загрози.

Секретар ВП ВС Сергій Погрібний розкрив питання про роль суду в пошуку балансу між захистом держави, суспільними інтересами та правами людини на прикладах конкретних судових справ. Він, зокрема, зупинився на спорі щодо відчуження майна Комуністичної партії України, практиці застосування санкцій та справі про відшкодування державою моральної шкоди, завданої під час Революції Гідності. За його словами, готової формули для таких справ немає: завдання суду – сформувати чіткі критерії, які дають змогу уникнути свавільних та суто емоційних рішень.

Спеціальний представник головування ОБСЄ – Координатор проєктів в Україні Петр Мареш порушив питання про загрози демократії, які виникають усередині самого демократичного суспільства. Він сказав, що суди можуть створювати механізми захисту демократичних інституцій, однак самі по собі не здатні захистити демократію без відповідного ставлення громадян. Тому важливу роль у її збереженні відіграють освіта та формування демократичної культури, а боротьба за демократію є постійним процесом, у якому не може бути остаточної перемоги.

Другу сесію «Обмеження політичних прав задля захисту демократичних інституцій» модерувала доцент кафедри права, керівниця Дослідницького центру імені Луї Бруно Зона факультету права УКУ Ольга Денькович. Модераторка нагадала метафору Карла Левенштайна, у якій демократія постає містом, а її інструменти – троянським конем: «Механізм демократії – це троянський кінь, через який ворог входить до міста». Отже, небезпека полягає не в самій демократії, а в тому, що її відкритістю й інструментами можуть скористатися ті, хто прагне її знищити.

Представник Німецького фонду міжнародного правового співробітництва (IRZ) Геннадій Рижков зауважив, що німецька модель захисту демократії ґрунтується на негативному досвіді Веймарської республіки. Її конституція була однією з найліберальніших, але не мала засобів самозахисту, і до чого це призвело – відомо. Тому творці Основного закону передбачили запобіжники, що роблять демократію не войовничою, а обороноздатною. Він також згадав парадокс толерантності: щоб захистити себе, толерантне суспільство змушене обмежувати власну толерантність. Одним із таких запобіжників є знедійснення засадничих прав на певний строк (їх призупиняють щонайменше на рік). Попри розвинену систему жодного разу рішення про знедійснення прав не ухвалили.

Суддя Конституційного Суду України Олександр Водянніков зазначив, що, усвідомлюючи урок Веймарської республіки, Федеральний конституційний суд Німеччини сформулював підхід, який нині називають обороноздатною демократією. Це і є сучасна конституційна демократія, тому коректніше говорити про стійку (resilient democracy), а не про войовничу демократію (militant democracy).

Конституція України вже містить такі елементи. Стаття 37 Основного Закону України забороняє партії та об'єднання, що спрямовані на ліквідацію незалежності, насильницьку зміну конституційного ладу чи порушення територіальної цілісності.  В умовах воєнного стану діє ст. 64 Конституції. Вона допускає обмеження прав лише на підставі Конституції України та законів, під час воєнного чи надзвичайного стану – лише строкові, а низку прав, зокрема на свободу та судовий захист, не можна обмежувати за жодних умов.

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Олеся Радишевська зазначила, що в Україні зареєстровано 399 політичних партій, частина з яких перебуває в стадії припинення. У травні 2022 року, на початку повномасштабної війни, законодавець запровадив механізм заборони партій, і відтоді адміністративні суди фактично тестують доктрину на практиці.

Станом на 2026 рік розглянули справи щодо 21 політичної партії. Серед заборонених партій були й «кишенькові», які існують лише на папері, а є й така, що подолала п'ятивідсотковий бар'єр на виборах. Це, за словами судді, порушує питання про баланс між довірою виборців і судовим контролем держави за відповідністю діяльності партії конституційному ладові та національній безпеці. Також в Україні діє й менш радикальний інструмент – призупинення, а згодом і припинення державного фінансування партій.

Голова підкомітету з питань кримінального законодавства та протидії злочинності Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності Олександр Бакумов сказав, що передусім слід визначити доктринальну межу концепції войовничої демократії. За його словами, про неї йдеться тоді, коли права обмежують, щоб нейтралізувати їх антидемократичне використання. Тимчасові обмеження, пов'язані з обороною держави та мобілізацією ресурсів, під цю концепцію підпадають лише частково, адже це особливі правові режими, до яких додаються ризики зовнішньої агресії. Доповідач виокремив три виміри такої демократії: мирне суспільство, загрози й ризики для держави та війна. У кожному з них діють свої інструменти захисту.

Керівник відділу Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Павло Пушкар звернув увагу, що відмінність демократії від автократії полягає не у відсутності обмежень, а в тому, що державна влада обмежена правом: інституціями, процедурами, строками, судовим захистом і юридичною відповідальністю. Тому гідність людини має бути не «урочистим епіграфом» дискусії, а операційним критерієм для ухвалення владних рішень.

Заходи із захисту національної безпеки мають ґрунтуватися на передбачуваному й доступному законі, бути пропорційними легітимній меті та супроводжуватися ефективними процесуальними гарантіями проти свавілля. Агресія росії цього не скасовує, а навпаки, посилює. До права воєнного часу висувають підвищені вимоги щодо захисту прав людини та верховенства права.

Керівник відділу демократизації Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ Костянтин Вардзелашвілі зауважив, що демократія не може залишатися нейтральною чи інертною щодо тих, хто прагне її зруйнувати. Водночас сучасні загрози значно складніші, ніж ті, за яких створювали теорію обороноздатної демократії. Йдеться про соціальні мережі, нові технології та штучний інтелект, вплив якого суспільство поки що навіть не здатне оцінити.

Додаткову складність створюють гібридні загрози в умовах війни. Воєнний стан може вимагати обмежень засадничих прав, щоб захистити конституційний лад і суверенітет держави та громадян, а це породжує конституційну дилему: демократія має захищатися одночасно від внутрішніх і зовнішніх загроз. Спікер наголосив на ролі незалежних судів: лише вони здатні забезпечити належний баланс у таких суперечливих справах, і цю роль не варто применшувати.

Третя сесія заходу була присвячена свободі вираження поглядів в умовах війни, межам її реалізації, викликам цифрового інформаційного середовища та пошуку балансу між захистом демократичних цінностей і прав людини.

Із ключовою доповіддю виступив викладач менеджменту Бізнес-школи Українського католицького університету Валерій Пекар. Він запропонував розглянути сучасні виклики для права крізь призму глобальних геополітичних змін, війни в Україні та перспектив повоєнного відновлення. На його переконання, світ переживає період міжцарювання – стан, коли попередній міжнародний порядок уже втратив свою дієвість, а нова система правил і взаємних зобов’язань ще не сформувалася. Послаблення міжнародних інституцій, зміна геополітичних балансів і поступовий перехід від сили права до права сили створюють фундаментальні виклики для міжнародного правопорядку. За таких обставин одним із першочергових завдань правничої спільноти стає пошук механізмів відновлення системи міжнародних гарантій безпеки та відповідальності держав.

Перспективи повоєнного розвитку України спікер пов’язав із гарантіями безпеки, верховенством права, економічною свободою, демократією та залученням інвестицій. Водночас одним із визначальних чинників відновлення він назвав людський капітал. Представляючи висновки дослідження ринку праці України на 2026–2036 роки, Валерій Пекар окреслив проблеми дефіциту робочої сили, реінтеграції ветеранів, залучення до економічної діяльності людей, які нині перебувають поза ринком праці, підвищення продуктивності та адаптації до технологічних змін. На його думку, подолання цих викликів потребуватиме не лише перегляду нормативного регулювання, а й утвердження людиноцентричного підходу, заснованого на повазі до людської гідності. Важлива роль у цих процесах належить правникам і суддям, адже саме верховенство права є однією з передумов економічного розвитку, суспільної довіри та сталого відновлення держави.

Подальшу дискусію модерував керівник Апарату Верховного Суду Расім Бабанли. Розпочинаючи обговорення, він звернув увагу на парадокс сучасної демократії: свобода вираження поглядів є однією з її фундаментальних основ, однак водночас може використовуватися для підриву демократичних інституцій. У зв’язку із цим модератор запропонував учасникам поміркувати, який шлях є більш ефективним для протидії сучасним інформаційним викликам – посилення регулювання чи розвиток критичного мислення, освіти та відповідальності людей за поширення і сприйняття інформації. Він також порушив питання можливих тенденцій розвитку інформаційного середовища: подальшого поширення популізму або поступового формування суспільного запиту на більш відповідальну комунікацію.

Пошук відповіді на ці питання потребує насамперед розуміння меж, у яких демократична держава може втручатися у свободу вираження поглядів. Європейські правові стандарти такого втручання пояснив суддя Європейського суду з прав людини Стефан Пізані. Він зауважив, що п. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускає обмеження свободи вираження поглядів, зокрема в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності та громадської безпеки. Оцінюючи їх допустимість, ЄСПЛ враховує законність втручання, легітимність його мети, наявність нагальної суспільної потреби, належність і достатність наведених підстав та пропорційність застосованих заходів.

Стефан Пізані зупинився й на іншому правовому механізмі – на ст. 15 Конвенції, що передбачає можливість відступу держави від окремих зобов’язань під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації. Він згадав про повідомлення України щодо такого відступу після початку повномасштабного вторгнення. На завершення суддя звернувся до ст. 17 Конвенції, яка встановлює заборону зловживання правами. Втім, її положення не можуть тлумачитися як дозвіл державі обмежувати права людини ширше, ніж це передбачено Конвенцією.

Якщо правові стандарти визначають допустимі межі втручання держави у свободу вираження поглядів, то в повсякденній інформаційній діяльності не менш важливою є відповідальність тих, хто поширює інформацію. Саме на цьому аспекті зосередився Андрій Куликов. Він запропонував розглядати концепцію демократії, здатної себе захищати, насамперед як обороноздатну демократію, яка має необхідні інструменти для збереження власних інституцій і цінностей. Водночас сучасне інформаційне середовище, на його переконання, не можна обмежувати лише традиційними професійними медіа, оскільки соціальні мережі та інші форми комунікації також відіграють істотну роль у формуванні суспільної думки.

Розвиток можливостей для поширення інформації загострює іншу проблему – ефективність захисту прав тих, кого ця інформація стосується. На таку суперечність звернула увагу суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак. За її спостереженнями, соціальні мережі, анонімні Telegram-канали та інші цифрові платформи дають змогу вільно поширювати відомості, не розкриваючи особу автора чи власника інформаційного ресурсу. Водночас захист честі, гідності та ділової репутації в таких умовах може суттєво ускладнюватися. Тож у спорах щодо захисту особистих немайнових прав суди мають забезпечувати баланс між свободою вираження поглядів, правом на повагу до приватного життя та захистом честі, гідності й ділової репутації.

Поряд із судовими механізмами захисту прав людини важливу роль у формуванні відповідального інформаційного середовища відіграє саморегулювання медіа. Разом із тим соціальні мережі не варто ототожнювати виключно з фейками, маніпуляціями та загрозами для демократії, зауважила журналістка, медіаекспертка та медіатренерка, член Всеукраїнської громадської організації «Комісія з журналістської етики» Ліна Кущ.

Важливим механізмом забезпечення відповідальності в цифровому середовищі вона назвала журналістське саморегулювання. Особливого значення набувають етичні правила й механізми реагування на їх порушення. Подолання мови ворожнечі та маніпулятивних практик, на її думку, неможливе виключно шляхом законодавчих обмежень. Це потребує спільної роботи суспільства, журналістської спільноти й авторів цифрового контенту.

Четверту сесію «Свобода світогляду і віросповідання» модерувала Світлана Хилюк. Учасники дискусії зосередилися на межах допустимого втручання держави у свободу віросповідання в умовах війни, діяльності релігійних організацій, пов’язаних із рф, а також праві на відмову від військової служби з мотивів совісті.

Питання про те, як з погляду богослов’я оцінювати обмеження діяльності релігійних організацій, пов’язаних із російською православною церквою, та право на відмову від військової служби з релігійних переконань прокоментував Ph.D. з богослов’я, директор Інституту історії Церкви УКУ Анатолій Бабинський. Він звернув увагу на можливість використання релігії та церковних структур як інструменту політичного впливу та висловився на користь створення для сумлінних відмовників реальної альтернативи військовій службі без застосування зброї.

Про принципи, якими керується держава, запроваджуючи обмеження у сфері діяльності релігійних організацій, розповіла завідувач сектору судово-претензійної роботи Відділу юридичного забезпечення та правової аналітики Державної служби з етнополітики та свободи совісті Вікторія Заяць. Вона зазначила, що такі обмеження мають бути встановлені законом, переслідувати легітимну мету та підлягати судовому контролю, а їхнім предметом має бути діяльність релігійної організації, а не право людини вірити й сповідувати свою релігію.

На викликах, які постають у судовій практиці у справах про кримінальну відповідальність осіб, що відмовляються від військової служби через релігійні переконання, зосередилася суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Наталія Марчук. Вона зауважила, що чинне законодавство не передбачає механізму заміни військової служби за мобілізацією альтернативною невійськовою службою, тому перед судами постає завдання – забезпечити баланс між вимогами закону, свободою совісті та справедливістю. Суддя також звернула увагу на необхідність оцінювати докази щирості релігійних переконань і ризик можливих зловживань.

Межі свободи думки, совісті та релігії відповідно до ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод окреслив суддя ЄСПЛ Латіф Гусейнов. Він пояснив різницю між внутрішньою свободою мати релігійні переконання, яка є абсолютною, та свободою їх зовнішнього виявлення, щодо якої за визначених умов можливі обмеження. Суддя розповів про вичерпний перелік легітимних цілей таких обмежень і необхідність чіткої й передбачуваної правової основи для втручання держави у свободу віросповідання.

П’яту сесію «Права ветеранів» модерував суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Іван Міщенко. Він зазначив, що веде цю панель не лише як суддя, а і як людина, яка знає, що таке бути ветераном.

Суддя ВС у КАС Альберт Єзеров наголосив, що під час збройного конфлікту обороноздатна демократія проявляється не лише в забороні антидемократичних сил, а й у захисті тих, хто обороняє її зі зброєю: військовослужбовців і ветеранів.

Показовим він назвав діалог між Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Основою цього діалогу є доктрина посиленого соціального захисту військовослужбовців, яку Конституційний Суд сформулював у Рішенні від 6 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022. Суд визнав неконституційним обмеження дворічним строком права військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі в разі погіршення стану здоров'я чи підвищення групи інвалідності. Але висновки рішення ширші: держава має забезпечувати посилений захист військових не лише виплатами, а й освітою, житлом та підтримкою під час повернення до цивільного життя.

Альберт Єзеров згадав і про такий механізм, як зразкова справа. Зокрема, у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 380/19324/23 ВП ВС дійшла, серед іншого, висновку, що перерахунок пенсії, не проведений з вини Пенсійного фонду України та/або органів, які видають довідки про розмір грошового забезпечення, здійснюється без обмеження будь-яким строком.

З ключовою доповіддю «Захист демократії через верховенство права: європейські та національні судові погляди» виступила Голова Вищого адміністративного суду Литви Скіргайле Жалімєне. Вона зауважила, що для України захист демократії – не лише правове питання, а й питання майбутнього. І загрози не обмежуються відкритою збройною агресією. Це також дезінформація, тиск на демократичні інституції та нагнітання страху в суспільстві. Доповідачка акцентувала, що демократична держава має вміти захищатися, але завжди в межах верховенства права, яке не лише обмежує владу, а й надає легітимності заходам реагування.

Голова ГО «Ветеран Хаб» Івона Костина поділилася, що чинне законодавство у сфері ветеранської політики не відповідає сучасним реаліям. Головна проблема полягає в масштабі: невідомо, скільки людей служитиме в найближчі 10–20 років, і це відрізняє Україну від багатьох європейських держав, чиє законодавство розраховане на покоління, яке поступово зменшується. Тому держава мусить запропонувати ветеранам реалістичні гарантії, надані кожному, хто звільняється зі служби.

За словами ветерана, письменника, керівника Офісу у справах ветеранів та їхніх родин УКУ Андрія Каспшишака, головна проблема полягає в нестачі механізмів, які б гарантували дотримання прав, вже задекларованих державою: від виплат до пільг на кшталт паркувальних місць для людей з інвалідністю. Складним для ветеранів є й оформлення посвідчення УБД, якщо військова частина не встигла вчасно подати документи. Загалом права ветеранів нині зводяться до соціальних пільг, інших прав чи привілеїв практично немає. Крім того, не вистачає механізму швидких змін, який дозволяв би реагувати на непередбачувані ситуації, наприклад коли ветеран без рук не зміг пройти ідентифікацію в банку.

Суддя КСУ Олег Первомайський звернув увагу на Рішення КСУ від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022, в якому Суд визнав неконституційним обмеження максимального розміру пенсій військових. Суддя наголосив, що статус ветерана не слід зводити лише до соціального захисту, держава має наповнити його змістом, наприклад безкоштовним навчанням чи земельними ділянками. 

Захист прав військовослужбовців, забезпечення соціальних і медичних гарантій, доступ до правосуддя та виконання міжнародних зобов’язань держави обговорили під час шостої сесії. Модерувала сесію менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка України у впровадженні стандартів Ради Європи щодо судової влади» Ірина Кушнір. Відкриваючи обговорення, вона зазначила, що забезпечення прав військовослужбовців потребує не лише суспільного визнання, а й дієвих правових механізмів. У цьому контексті модераторка нагадала про рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи та Парламентської асамблеї Ради Європи щодо прав людини у збройних силах, підкресливши юридичний обов’язок держави дотримуватися відповідних стандартів.

За результатами аналізу звернень військовослужбовців та членів їхніх сімей за 2023–2026 роки найпоширенішими залишаються питання грошового забезпечення, звільнення з військової служби, військово-лікарської експертизи, проходження служби й медичних гарантій. Такі дані навела керівниця Правничої клініки УКУ, член правління громадської організації «Юридична сотня» Христина Ковцун. Вона звернула увагу на зв’язок між належним забезпеченням військових, повагою до їхньої гідності та довірою до держави.

Христина Ковцун також акцентувала на проблемах проведення військово-лікарської експертизи і встановлення причинного зв’язку захворювань із проходженням військової служби чи захистом Батьківщини.

Проблеми медичного забезпечення та військово-лікарської експертизи посідають провідне місце й серед звернень до Військового омбудсмана України. Про це повідомив перший заступник Військового омбудсмана України Руслан Циганков. Він наголосив на складності ситуацій, пов’язаних із тривалим перебуванням військовослужбовців на бойових позиціях. За словами спікера, це потребує пошуку балансу між захистом прав військовослужбовців, забезпеченням їхньої безпеки та виконанням бойових завдань.

Правова невизначеність виникає і під час повернення військовослужбовців на службу після самовільного залишення військової частини. На його думку, своєчасне вирішення цих питань важливе як для відновлення прав військовослужбовців, так і для обороноздатності держави.

Значне навантаження на адміністративні суди та постійне виникнення нових категорій спорів характеризують сучасну практику судового захисту прав військовослужбовців. Як зауважила суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Наталія Коваленко, відповідні спори охоплюють широкий спектр правовідносин – від питань мобілізації та проходження військової служби до реалізації соціальних і грошових гарантій військовослужбовців, зокрема виплат членам сімей загиблих захисників України. Суддя пояснила, що спори щодо проходження військової служби та спори, які виникають за позовами ветеранів, розглядаються відповідно до спеціалізації різних судових палат. За наведеними доповідачкою даними, у 2026 році до судової палати, яка розглядає спори щодо проходження служби чинними військовослужбовцями, надійшло понад 15 тис. касаційних скарг, приблизно за 20 % з яких відкриваються касаційні провадження.

За словами Наталії Коваленко, значна кількість спорів пов’язана з динамічними змінами законодавства та появою нових правовідносин, які раніше не були предметом судового розгляду. Характерною особливістю такого регулювання є його дія в часі: окремі постанови Кабінету Міністрів України, ухвалені у 2025 році, передбачають застосування нових положень до правовідносин, що виникли ще у 2022 році.

Серед актуальних категорій спорів суддя виокремила:

– виплату винагороди в розмірі 1 млн грн у межах експериментального проєкту підвищення мотивації до проходження військової служби громадянами віком від 18 до 25 років. Зокрема, виникають питання щодо поширення відповідних гарантій на військовослужбовців, які були призвані або уклали контракт до запровадження такого правового регулювання та брали участь у бойових діях, а також на осіб, які згодом отримали військові звання офіцерського складу;

– право на додаткову грошову винагороду в розмірах 30 тис. і 100 тис. грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану». У таких спорах ключовим є розмежування умов проходження служби в районі ведення бойових дій та безпосередньої участі військовослужбовця в бойових діях. Щодо цих питань уже сформовано відповідну судову практику;

– виплату додаткової винагороди за період лікування після поранення. Під час вирішення відповідних спорів необхідно розмежовувати періоди стаціонарного лікування та відпустки для лікування після поранення, а також враховувати тяжкість отриманого ушкодження;

– оформлення та видачу довідок про обставини травми. Зокрема, виникають питання щодо встановлення обставин погіршення стану здоров’я військовослужбовця, пов’язаного із захворюванням, яке існувало до початку служби, та правомірності відмови у видачі довідки у зв’язку з подальшим самовільним залишенням військової частини;

– дотримання строків звернення до суду. У цій категорії спорів необхідно враховувати об’єктивні обставини, які могли перешкоджати військовослужбовцю своєчасно звернутися за судовим захистом, зокрема поранення, тривале лікування, подальше звернення за отриманням довідки про обставини травми та відмову в її видачі.

Наталія Коваленко наголосила, що під час вирішення таких спорів важливо враховувати конкретні обставини проходження військової служби та причини, які вплинули на можливість своєчасного звернення до суду. На її переконання, належна оцінка цих обставин, зокрема під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків, має важливе значення для забезпечення ефективного судового захисту прав військовослужбовців.

Захист державності є необхідною передумовою забезпечення верховенства права та прав людини. На цьому акцентував суддя Конституційного Суду України Віктор Кичун. Він нагадав, що ст. 17 Конституції України закріплює обов’язок держави забезпечувати соціальний захист громадян, які проходять службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. На переконання судді, цей конституційний припис має засадничий характер і повинен враховуватися всією судовою системою.

Суддя звернув увагу й на відсутність спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними. На його думку, належне законодавче врегулювання цих питань необхідне для забезпечення дієвого захисту конституційних прав людини.

Питання грошового забезпечення, соціальних гарантій і статусу військовослужбовців значною мірою належать до сфери розсуду держави. На цьому аспекті європейських стандартів захисту прав військовослужбовців зупинився суддя ЄСПЛ Микола Гнатовський. Він пояснив, що вагоме місце в практиці ЄСПЛ щодо військовослужбовців посідають питання захисту права на життя, заборони катувань і жорстокого поводження. Держава повинна ефективно реагувати на такі випадки.

Із забезпеченням прав військовослужбовців безпосередньо пов’язане й дотримання процесуальних гарантій під час притягнення до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності й у випадках обмеження особистої свободи. Микола Гнатовський звернув увагу на відповідну практику ЄСПЛ, зокрема щодо дисциплінарних проваджень стосовно військових. Він порушив і питання відмови від військової служби з мотивів релігійних переконань, зауваживши, що практика Суду за ст. 9 Конвенції потребує оцінювання конкретних обставин і не може автоматично застосовуватися до всіх ситуацій, що виникають в Україні в умовах війни.

Ризики, властиві військовій службі, не звільняють державу від обов’язку захищати життя людини, запобігати передбачуваним загрозам і забезпечувати належне з’ясування обставин її смерті. На цьому наголосив керівник відділу Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Павло Пушкар, зосередившись на виконанні рішень ЄСПЛ у справах щодо так званих небойових смертей військовослужбовців – випадків загибелі, не пов’язаних безпосередньо з бойовими діями. Зокрема, він звернув увагу на групу справ «Сергій Шевченко проти України», яка охоплює сім рішень ЄСПЛ щодо загибелі військовослужбовців та неефективного розслідування обставин їхньої смерті. В усіх цих рішеннях Суд установив порушення процесуального аспекту ст. 2 Конвенції, а в кількох – і матеріального аспекту права на життя.

Ефективне виконання рішень ЄСПЛ, сказав Павло Пушкар, потребує не лише притягнення винних до відповідальності, а й усунення системних причин порушень. Серед необхідних заходів він назвав створення дієвих інституційних запобіжників проти насильства, цькування, жорстокого поводження та ризиків самогубства, забезпечення безпечних і конфіденційних каналів повідомлення про порушення, а також проведення незалежного, оперативного й ретельного розслідування кожної небойової смерті за нез’ясованих обставин поза межами командної вертикалі відповідного підрозділу.

Під час підсумкової модерованої дискусії «Майбутнє юридичної освіти в Європі: виклики наступного десятиліття» учасники обговорили, як мають змінюватися підходи до підготовки правників з огляду на розвиток штучного інтелекту, трансформацію юридичної професії та нові суспільні виклики.

Старший викладач, доцент Університету оборони Швеції Нобуо Хаяші звернув увагу на необхідність переосмислення самої ролі права та правника в суспільстві. На його думку, юридична освіта має не лише давати професійні знання, а й формувати усвідомлення відповідальності правників за підтримання верховенства права і демократичних інституцій. Окремим викликом він назвав розвиток штучного інтелекту, який вимагає від студентів інформаційної грамотності, здатності критично мислити та чітко висловлювати свої думки письмово й усно.

На впливі штучного інтелекту на юридичну освіту і професію зосередився Стефан Пізані. Він зауважив, що результати, які генерує ШІ, потребують професійної перевірки, а для цього юрист повинен мати фундаментальну фахову підготовку та розуміти, як функціонують право, держава і суспільство. Водночас, говорячи про реформування юридичної освіти, суддя зазначив, що Україні не обов’язково відтворювати модель якоїсь окремої держави – вона може сформувати власну систему підготовки правників.

Латіф Гусейнов сказав, що підготовка майбутнього юриста має бути спрямована не так на запам’ятовування законодавства, як на розвиток критичного мислення, практичних навичок і здатності виходити за межі стандартних підходів. Під час подальшої дискусії він наголосив на особливій ролі викладача, який формує ставлення студентів до права і справедливості.

Микола Гнатовський виокремив три системні проблеми української юридичної освіти: надмірне державне регулювання, постійне реформування та проблеми з академічною доброчесністю. На його переконання, варто зменшувати державне втручання й посилювати відповідальність самих університетів за якість освіти та академічного середовища. Водночас зміст юридичної освіти має бути орієнтований не на засвоєння текстів законів, а на розуміння права як інструменту, за допомогою якого можна досягати суспільно важливих результатів.

Дивіться відеозапис конференції на ютуб-каналі Верховного Суду:

• перший день – https://www.youtube.com/watch?v=FPy5IqTuVyY;
• другий день – https://www.youtube.com/watch?v=cUioHDVP20Y.

Верховний Суд