3 вересня 2026 року Карлівським районний судом Полтавської області вкотре розглянуто кримінальне провадження за фактом злісного ухилення від сплати аліментів на утримання дитини.

Так, рішенням суду ще у 2015 році з батька було стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини щомісячно у визначеній судом частці від його доходу до досягнення дитиною повноліття. З метою примусового виконання цього рішення було відкрито виконавче провадження. Однак належного виконання свого обов’язку батько не забезпечив. Спочатку аліменти сплачувалися не в повному обсязі, а згодом виплати припинилися взагалі. У результаті за понад десять років несплати аліментів утворилася заборгованість, яка станом на серпень 2026 року склала 189 505 гривень.

Водночас судом було встановлено, що батько дитини мав можливість працювати та отримувати дохід, однак встановлені судом виплати систематично не здійснював, мав підробітки та приховував свої доходи.

Саме така поведінка і стала підставою для кримінально-правової кваліфікації його діянь за частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України, тобто злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини.

У подібних справах важливо бачити за цифрами заборгованості не лише невиконане рішення суду. За кожною несплаченою сумою стоять конкретні потреби дитини: харчування, одяг, лікування, навчання, розвиток та звичайні щоденні витрати, які не зникають через те, що один із батьків вирішив не виконувати свій обов’язок. Закон покладає обов’язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття на обох батьків. Це не залежить від того, чи проживають вони разом, чи перебувають у шлюбі, чи мають добрі стосунки між собою. Тому аліменти не слід сприймати як грошову допомогу іншому з батьків, їхнє єдине призначення – забезпечення потреб самої дитини. 

Важливо знати, що сам факт виникнення заборгованості ще не означає автоматичного притягнення особи до кримінальної відповідальності. Однак у випадку, коли особа умисно та злісно ухиляється від виконання встановленого судом обов’язку, маючи можливість його виконувати, така поведінка може отримати кримінально-правову оцінку.

Зокрема, у цій справі суд встановив, що обвинувачений тривалий час не виконував судове рішення, не сплачував визначені аліменти, хоча мав можливість отримувати дохід. Під час розгляду кримінального провадження сторони уклали угоду про примирення, яку суд перевірив на відповідність вимогам кримінального процесуального законодавства та затвердив.

Як наслідок, обвинувачену особу було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України та призначено узгоджене сторонами покарання у виді 120 годин громадських робіт.

Примітка: відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.