Позивач звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом в порядку адміністративного судочинства до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, зазначивши, що із вказаною постановою не погоджується, оскільки документом, на підставі якого він проживає на території України, як іноземець, є посвідка на постійне проживання. Ця посвідка дозволяє йому перебувати на законних підставах в Україні протягом десяти років.

Так, згідно постанови про накладення адміністративного стягнення, позивача притягнули до адміністративної відповідальності у виді штрафу 3400 грн за ч. 2 ст. 203 КУпАП за порушення правил перебування іноземців на території України, а саме, що той проживає за паспортом термін дії якого закінчився.

Судом встановлено, що позивач є громадянином рф, про що свідчить копія його паспорту, строк дії паспорту датований до 07.07.2025. В той же час, позивач отримав право проживати на території України, що підтверджується посвідкою на постійне проживання, яка дійсна до 24.06.2029, що підтверджує право на постійне проживання на території України.

Факт наявності у позивача посвідки на постійне проживання в Україні з 2019 року визнається відповідачем, а відтак у розумінні Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивач вважається таким, що перебуває в Україні як іноземець на законних підставах.

Відповідно п. 17 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

З урахуванням зазначеної норми права, суд дійшов висновку, що проживання позивача, який документований посвідкою на постійне проживання в Україні, з протермінованим паспортом громадянина рф для виїзду за кордон, не створює склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, оскільки посвідка на постійне проживання підтверджує право позивача на проживання в Україні станом на день винесення постанови.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, що є підставою для скасування спірної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга.

3 рішенням у справі 686/7762/26 можна ознайомитися в ЄДРСР.