Заповіт — це особисте розпорядження особи (заповідача) від¬носно належного йому майна, майнових прав та обов'язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку (ст. 1233 ЦК України).

За своєю юридичною природою складання заповіту є одностороннім правочином, а тому має відповідати не лише спеціальним вимогам, встановленим нормами глави 85 ЦК України, але й усім загальним вимогам, що ставляться до правочинів (глава 16 ЦК України).

Заповіт — це розпорядження з відкладальною умовою, оскільки воно набуває чинності лише з настанням умови — смерті заповідача.

Виявлення згоди після смерті заповідача є самостійним, неза¬лежним від заповіту волевиявленням, що відрізняє ці відносини від договірних. При складанні заповіту немає двостороннього одночасного волевиявлення, яке вимагається при укладенні договорів, оскільки заповідача вже немає в живих.

Згідно з Цивільним кодексом України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт складається у письмовій формі, де зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Документ має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. Підписує заповіт особисто заповідач. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 Кодексу. Документ має бути посвідчений нотаріусом. Заповіт може бути написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Також нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, що підтверджують його право на майно, яке він заповідає.

Заповідач є вільним у виборі спадкоємців – може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом та передати своє майно не лише родичам, а й зовсім чужим людям, які не є членами родини. Спадкоємцями може бути одна або декілька осіб.

Кого не можна позбавити права спадкування

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині:
• малолітні, неповнолітні діти, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
• непрацездатна вдова (вдівець);
• непрацездатні батьки спадкодавця.

Такі особи мають право успадкувати майно незалежно від змісту заповіту. В такому випадку закон гарантує їм половину частки, яка б належала кожному з них, у разі відсутності заповіту (стаття 1241 Цивільного кодексу України).

Заповіт можна змінювати безліч разів.

Згідно із статтею 1254 Цивільного кодексу України заповідач має право в будь-який момент змінити, скасувати або скласти новий заповіт. Змінювати заповіт можна безліч разів і кожний новий заповіт скасовує попередній. Кожен новий варіант заповіту потребує нотаріального посвідчення. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Посвідчення заповіту не нотаріусом можливе.

У передбачених статтями 1251-1252 ЦК України випадках замість посвідчення нотаріусом можливе посвідчення заповіту посадовою, службовою особою органу місцевого самоврядування або іншою посадовою, службовою особою. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Водночас законодавством передбачено, що посвідчити заповіти, які прирівнюватимуться до заповітів, посвідчених нотаріусами, можуть й інші посадові, службові особи:
- заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю;
- заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна;
- заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції;
- заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу;
- заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи;
- заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Посвідчуються такі заповіти при свідках. Ними можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.

Під час дії воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 164 заповіти військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, а також працівників правоохоронних (спеціальних) органів, органів цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії іноземної держави, можуть посвідчуватися командиром (начальником) цих формувань (органів) або іншою уповноваженою таким командиром (начальником) особою з подальшим надсиланням таких заповітів через Генеральний штаб Збройних Сил, Міністерство оборони, відповідний правоохоронний (спеціальний) або інший орган до Міністерства юстиції або його територіального органу для забезпечення їх реєстрації нотаріусами у Спадковому реєстрі. Начальник табору (установи, де створено дільницю) для військовополонених може посвідчувати заповіт військовополоненого.

Командири (начальники) цих формувань (органів, установ) або інша уповноважена таким командиром (начальником) особа посвідчують заповіти відповідно до Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419.

Заповідальний відказ
Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Він має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.
Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини (ст.1239 ЦК України).

Найпоширенішим випадком речового заповідального відказу є покладання на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, обов'язку надання іншій особі права довічного користування будинком або його певною частиною.

До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру. До прикладу: визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо.

Спадковий договір
Відповідно до статті 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач - фізична або юридична особа) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача - подружжя, один із подружжя або інша особа) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір укладається в письмовій формі, має бути нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі - електронній базі даних, яка містить відомості, зокрема, і про посвідчені спадкові договори. У разі недодержання цих вимог договір вважається недійсним.

Спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються нотаріусом з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття (ст. 1306 ЦК України), окрім тих, які принижують честь та гідність набувача або обмежують його цивільну правоздатність. Відчужувач може зобов’язати на6увача періодично сплачувати йому певну суму грошей, сплачувати вартість комунальних послуг, о6ро6ляти земельну ділянку, поховати його за певним о6рядом а6о у певному місці та ін.

Подружжя має право укласти спадковий договір щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором. Укладання одним із подружжя зі сторонньою особою спадкового договору щодо своєї частки у спільній сумісній власності подружжя можливе лише за умови її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

До спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Згідно з Цивільним кодексом України сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача.

Істотною умовою спадкового договору є його предмет, яким виступає майно відчужувача.

Схожість спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у набувача, якою є смерть фізичної особи - відчужувача.
Учасниками спадкового договору є відчужувач та набувач.
У разі складання спадкового договору за участі подружжя, предметом такого договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також те майно, яке є особистою власністю одного з подружжя.

Сторони спадкового договору мають відповідні права й обов’язки. Так, статтею 1305 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Зазначені дії мають здійснюватись в залежності від розпоряджень відчужувача, до або після настання його смерті.

Із положень глави 90 Цивільного кодексу України вбачається, що набувач здійснює покладені на нього договором обов’язки за свій рахунок, і не має права на відшкодування витрат та сплату винагороди за рахунок майна, призначеного йому відчужувачем.

Водночас, відчужувач має право призначити особу, яка після його смерті буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору.

Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов’язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
Стаття 1307 Цивільного кодексу України встановлює гарантії додержання прав та законних інтересів учасників спадкового договору.

З метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору до третіх осіб, нотаріус одночасно з посвідченням цього договору, накладає на зазначене майно заборону відчуження та вносить відомості про нього до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Зняття заборони відбувається після смерті відчужувача на підставі свідоцтва про смерть. Заповіт, складений відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі є нікчемним незалежно від часу його складання. Якщо у заповіті містяться розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового договору, але і стосовно іншого майна спадкодавця, такий заповіт визнається недійсним лише у частині розпорядження майном, вказаним у спадковому договорі.

Оскільки спадковий договір пов’язаний з особами його учасників, положеннями статті 1308 Цивільного кодексу України визначено право сторін звертатись до суду з метою дострокового розірвання договору.
Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

На вимогу набувача спадковий договір може бути розірвано судом як до смерті, так і після смерті відчужувача. Для цього має бути встановлена неможливість виконання ним розпоряджень відчужувача.
Також, сторони можуть розірвати спадковий договір за двосторонньою домовленістю. Це оформлюється додатковою угодою, яка підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі смерті набувача спадковий договір вважається припиненим. У цьому випадку спадкоємці набувача мають право вимагати від відчужувача відшкодування витрат, яких вони зазнали при виконанні спадкового договору в тій частині зобов’язань, які були виконані набувачем до його смерті.

Якщо відповідно до спадкового договору набувач зобов’язаний був вчинити певні дії після смерті відчужувача, то у разі смерті набувача обов’язок вчинити ці дії переходить до його спадкоємців.

Отже, спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором, змістом якого обумовлюються його істотні умови.

Заповіт, який був складений відчужувачем щодо майна, яке є предметом спадкового договору, визнається нікчемним незалежно від часу його складання. Якщо у цьому заповіті містяться розпорядження щодо майна відчужувача, яке не є предметом спадкового договору, то нікчемною визнається лише та частина, у якій йдеться про розпорядження майном, вказаним у спадковому договорі.

Моменти, які відрізняють спадковий договір від заповіту:
• на відміну від заповіту, який є одностороннім правочином (а тому до відкриття спадщини спадкоємець за заповітом може навіть не знати про те, що йому було залишено майно), спадковий договір є двостороннім договором, де і відчужувач майна, і його набувач мають взаємні права й обов'язки;

• на спадковий договір поширюються загальні вимоги законодавства щодо договорів і не поширюються норми спадкового права, як, наприклад, щодо обов’язкової частки у спадщині певних категорій осіб, які спадкують навіть, якщо не вказані в заповіті;

• набувач повинен виконувати майнове чи немайнове розпорядження відчужувача, яке слід вчинити за життя відчужувача чи після його смерті (такі вимоги повинні бути законними і не можуть зобов’язувати до вчинення таких дій як, наприклад, здобуття освіти, народження дитини);

• подружжя теж вправі укласти спадковий договір із набувачем як щодо спільного сумісного так і особистого майна, при цьому право власності на майно переходить до набувача лише після смерті обох з подружжя;

• на майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону на його відчуження; щодо цього майна не може бути складено заповіт, а якщо такий складено, то він є нікчемним у частині щодо майна, яке є предметом спадкового договору (незалежно від дати складення заповіту);

• спадковий договір не можна розірвати в односторонн порядку, оскільки це є домовленість двох сторін;

• спадковий договір може бути розірваним в судовому порядку з ініціативи відчужувача – якщо набувач не виконує його розпорядження, або з ініціативи набувача – якщо такі розпорядження неможливо виконати;

• на відміну від спадкоємців, набувач за спадковим договором не несе відповідальності за борги спадкодавця, тому кредитори не можуть звернути своє стягнення на відповідне майно відчужувача;

• спадковий договір може укладатися через уповноваженого законом чи довіреністю представника, що неможливо в ситуації з заповітом;

• на відміну від спадкоємця, набувач не повинен особливим чином виявляти намір прийняти майно, оскільки після смерті відчужувача воно автоматично стає його власністю, бо відповідне волевиявлення сторін закріплено в спадковому договорі (винятки щодо автоматичності, звісно, нерухоме майно та транспортні засоби, права на які потребують державної реєстрації).

Інформація станом на 17.09.2025 року

Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції