Про участь нотаріуса в цивільному процесі, кредитні відносини і звернення стягнення на предмет іпотеки в умовах воєнного стану, судову практику щодо спадкування розповіли суддя Великої Палати Верховного Суду Сергій Мартєв, судді ВС у КЦС Андрій Грушицький та Андрій Зайцев на семінарі «Нотаріус у цивільному процесі. Практика Верховного Суду».

Андрій Грушицький прочитав лекцію на тему «Участь нотаріуса у цивільному процесі».

Він звернув увагу на постанову ВП ВС від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17. У ній зроблено висновок, що державна реєстрація прав – не підстава для набуття права власності, а лише засвідчення державою вже набутого особою права власності; при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідне передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Доповідач порушив питання про юрисдикцію спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Він зауважив, що ВП ВС у своїх постановах визначила, що такі спори є цивільно-правовими. Разом із тим спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства в разі, якщо оскаржуються дії державного реєстратора щодо розгляду заяви позивача про виключення запису з Державного реєстру речових прав і такий спір не стосується речових прав чи обтяжень на нерухоме майно третіх осіб  (постанова ВП ВС від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц).

У постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц КЦС ВС вказав, що у справі про визнання недійсними таких правочинів, як видача довіреності та прийняття спадщини, належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, і особа, яка прийняла спадщину, а не нотаріус чи нотаріальна контора, якщо позивач не обґрунтовує недійсність правочинів неправомірними діями нотаріуса. Також у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 227/5540/18 КЦС ВС відзначив, що нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між учасниками нотаріальної дії. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб – учасників нотаріальної дії. Про те, що державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, не є належним відповідачем у справі про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, КЦС ВС зазначив у постанові від 7 липня 2021 року у справі № 369/14294/17.

Натомість позовна вимога щодо оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії може бути пред’явлена безпосередньо до нотаріуса (постанова КЦС ВС від 18 січня 2023 року у справі № 711/3792/21).

Андрій Грушицький зазначив, що суд не може зобов’язати нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат». Такий висновок зроблено в постанові КЦС ВС від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц.

У постанові КЦС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20, звернув увагу доповідач, зроблено висновок, що коли ліквідовано юридичну особу – іпотекодержателя, іпотекодавець може звернутися до суду із заявою про встановлення факту припинення іпотеки.

Суддя навів правову позицію ВП ВС про те, що порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемності заповіту, посвідченого з таким порушенням (постанова від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). Також доповідач торкнувся питання щодо відшкодування збитків, завданих унаслідок неправомірних дій нотаріуса.

Сергій Мартєв прочитав лекцію на тему «Особливості кредитних відносин і звернення стягнення на предмет іпотеки в умовах воєнного стану».

Він проаналізував зміни, внесені до ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про споживче кредитування» та інших нормативно-правових актів через військову агресію рф. Зокрема, звернув увагу на пункти 18, 19 ЦК України, відповідно до яких, у тому числі на період воєнного стану, позичальників звільнено від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення сплати за кредитним договором. Суддя зазначив, що відповідно до п. 5-2 Закону України «Про іпотеку» в період дії воєнного стану зупиняється норма про реалізацію права іпотекодержателя на набуття права на предмет іпотеки або його продажу. Але ця норма не поширюється на відносини, якщо до договору були внесені зміни стосовно розміру відсотків чи відповідальності після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (17 березня 2022 року).

Сергій Мартєв навів судову практику, в якій зроблено висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки зупиняється на період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Але після спливу вказаного строку правила статей 41, 47 Закону України «Про іпотеку» відновлять свою дію без постановлення окремого рішення суду або прийняття окремого закону (постанови ВС від 13 липня 2022 року у справі № 361/1353/18, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9754/17, від 13 липня 2022 року у справі № 202/939/18).

Лектор зауважив, що законодавчими змінами до Закону України «Про споживче кредитування» була введена окрема «захищена категорія споживачів»: військовослужбовці, особи з інвалідністю внаслідок війни та члени їхніх сімей. Закон заборонив, зокрема, кредиторам, факторам, колекторам контактувати з цими особами без їхньої на те згоди й нараховувати їм штрафні санкції, пеню за невиконання зобов’язань, а також проценти за користування кредитом під час дії воєнного стану.

Крім того, доповідач проаналізував постанову КЦС ВС від 24 лютого 2022 року у справі № 591/4698/20. Кредитодавець вважав, що у зв’язку зі звільненням позичальника з військової служби в запас на нього більше не поширюються гарантії щодо звільнення від сплати відсотків за користування кредитом і штрафних санкцій. КЦС ВС зазначив, що позичальник є резервістом, на якого поширюється дія відповідної норми.

Також Сергій Мартєв звернув увагу на постанови КЦС ВС: від 22 вересня 2021 року у справі № 433/1754/17, в якій зроблено висновок щодо стягнення кредитної заборгованості за договором про іпотечний кредит із переміщених осіб; від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18, де КЦС ВС висловився щодо стягнення кредитної заборгованості з боржника і поручителя, які були військовослужбовцями на час укладення кредитного договору, та ін.

Андрій Зайцев виступив із доповіддю на тему «Спадкування: актуальна практика Верховного Суду».

Він зупинився на правовій позиції КЦС ВС, висловленій у низці постанов, про те, що з урахуванням ст. 50 Закону України «Про нотаріат» слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії; 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта.

Нотаріус зобов’язаний мотивувати свої дії, спрямовані на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. Суд не може зобов’язувати нотаріуса чи нотаріальну контору вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. Суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб’єкта (постанова Об’єднаної палати КЦС ВС від 1 березня 2021 року у справі № 473/1878/19). 

Андрій Зайцев акцентував на важливості принципу свободи заповіту. Звернув увагу, що в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17ВП ВС відступила від попереднього висновку про те, що вчинення нотаріусом нотаріальної дії щодо спірного заповіту (його посвідчення) поза межами свого нотаріального округу призводить до нікчемності спірного заповіту. Також він проаналізував постанову ОП КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21, в якій зроблено висновок, що посвідчення заповіту секретарем сільської ради, на якого виконавчий комітет сільради не поклав обов’язку повноважень щодо вчинення нотаріальних дій, не призводить до нікчемності заповіту, оскільки такої підстави його нікчемності не містить ЦК України.

Доповідач навів правову позицію з постанови ВП ВС від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23. Суд дійшов висновку, що необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

Крім того, Андрій Зайцев проаналізував практику ВС щодо спадкування права на обов'язкову частку; права на частку в майні подружжя при спадкуванні та відмови від права на частку в майні подружжя при спадкуванні; розмежування внесення змін до свідоцтва про право на спадщину від визнання його недійсним; спадкування права на отримання соціальних виплат; розірвання спадкового договору; оспорення спадкоємцями батьківства; усунення від спадкування  на підставі ч. 1 ст. 1224 ЦК України; визнання спадщини відумерлою, витребування майна від добросовісного набувача; застосування положень статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду; спадкування з іноземним елементом; прийняття документів іноземних держав; зупинення  строку для прийняття спадщини на час воєнного стану; встановлення факту  смерті особи на тимчасово окупованій території; початку перебігу строку для оголошення фізичної особи померлою.

Семінар організований відділенням Нотаріальної палати України в місті Києві.  

Презентація Андрія Зайцева – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_Spadkyvannya.pdf 

Верховний Суд